Верховний Суд продовжує вносити ясність щодо того, які ж докази на підтвердження факту оплати за надання професійної правової допомоги є належними та допустимими.
Фабула справи №823/2638/18: позивач звернувся з апеляційною скаргою, якою, зокрема, просив суд апеляційної інстанції ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про стягнення на його користь судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, а саме: судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а також витрати на правничу допомогу.
Судом апеляційної інстанції було прийнято додаткову постанову, якою стягнуто з відповідача (сільської ради) на користь позивача судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви та апеляційної скарги. У частині стягнення витрат на правничу допомогу судом апеляційної інстанції було відмовлено.
Відмовляючи в прийнятті рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні необхідні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також мають місце розбіжності у наданих документах в частині вартості погодинної оплати. Суд зазначив, що позивачем не надано прайс-лист вартості послуг правової допомоги, акт здачі-прийняття наданих послуг, розрахунок погодинної вартості правової допомоги за певний вид такої допомоги.
Не погоджуючись з такими висновками суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, якою просив Верховний Суд скасувати додаткову постанову та направити справу на новий розгляд для ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу.
Обгрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначив, що відповідно до ст. 134 КАС України, він має право на відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки вони є частиною судових витрат. Позивач вказав, що зазначена норма містить вичерпний перелік для визначення розміру таких витрат, а саме детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 скасував додаткову постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без задоволення заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та прийняв нову, якою стягнув з відповідача (сільської ради) витрати на правову допомогу.
Приймаючи зазначену постанову, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що
1) від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права;
2) достатнім є підтвердження лише кількості часу, витраченого фахівцем в галузі права, а не обґрунтування, яка саме кількість часу була витрачена фахівцем у галузі права на здійснення тих чи інших дій.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.
Враховуючи висновки, зроблені Верховним Судом у вказаній справи, можна вважати, що виставлений рахунок з описом наданих послуг та зазначенням вартості кожної з них окремо, який оплачений клієнтом, є належним та допустимим доказом надання професійної правничої допомоги.
Читайте также:
Остались вопросы? Обращайтесь!
Поделиться:
Публикации