В Україні хочуть ввести інститут мирових суддів і при цьому спираються на іноземний досвід, який є доволі неоднозначним.
В Україні вже який рік дискутують навколо запровадження інституту мирового судді. На сьогодні це одна з пропозицій, які звучать на засіданнях робочої групи Комісії з правової реформи при Президентові України Володимирі Зеленському. Одне з питань: чи слід впроваджувати мирових суддів в саму судову систему або вони повинні існувати поза нею як спосіб обов’язкового досудового врегулювання? Для запровадження даного інституту важливо проаналізувати та систематизувати історичний іноземний досвід, адже для багатьох країн дане поняття не є новим.
Вперше, як вважають дослідники, мировий суд виник в Англійському королівстві у 1195 році. Король Річард І Левове Серце видав прокламацію, у якій, зокрема, була запроваджена посада «лицарів миру», помічників шерифа, які мали адміністративні та поліцейські функції. Протягом наступних 300 років інститут шерифа поступово відмер, і у ХIV столітті тепер вже названі «сторожа миру» здобули судові повноваження.
Саме поняття «мировий суддя» з’явилося близько 1327 року, а закріпилося у 1361 році. Тоді ж дана посада набула сучасного значення.
Мирові судді призначаються з числа почесних жителів певного міста. Найчастіше такі громадяни не мають юридичної освіти. Дана посада вважається ознакою престижу, тому не оплачується. Відтак від самого початку мировими суддями ставали люди, які мали достатньо вільного часу і фінансів. Вони були малограмотними у питанні юриспруденції, тому всі судові цивільні спори вирішували, керуючись правом справедливості та попередніх судових прецедентів. Протягом 1640-1160-х років в Англії тривала революція, яка увінчалася поваленням монархії та стратою короля. У цей час диктатор держави Олівер Кромвель за сприяння парламенту запровадив мирові суди по всьому королівству. А згодом, у міру розширення Британії, захоплення володінь в Америці, Африці, Австралії — мирові суди приходили туди разом із британськими мореплавцями та військовими.
При цьому особливістю мирового суду в англійському королівстві та в сучасній Великій Британії є те, що у ньому поєднані адміністративні (наприклад, видання наказів про арешт чи виклик до суду, попередній розгляд злочину) і судових (розгляд спорів без присяжних) функції. Сьогодні даний вид суду діє під назвою «магістратський». Відповідне рішення було схвалене у законі від 1980 року. На території всього сполученого королівства функціонує близько 500 таких судів, у яких працює понад 24 тисячі суддів. Традиція призначати на посаду суддів авторитетних у громаді людей збереглася.
Для того, аби стати мировим суддею, кандидат повинен пройти курс навчання, впродовж якого він ходить на засідання суду, аналізує особливості судового процесу, прецедентну практику, відвідує заклади виконання покарань. Контролюють навчальний процес магістрати з великих міст, куди входять адвокати: баристери та соліситори, які мають професійний стаж понад сім років.
Мировий суд повинен включати від двох до семи суддів. На сьогодні такі суди переважно складаються з трьох суддів.
Обвинувачувана особа може оскаржити рішення мирового суду, подавши апеляцію до Суду корони. Позивач, або третя особа, яка бере участь у справі, може подати апеляцію до Високого суду. Рішення Суду корони оскаржується у Високому суді, а те, у свою чергу, можна оскаржити у Палаті лордів.
На сьогодні магістратські суди розглядають майже всі цивільні та кримінальні справи. При цьому останнім часом у зв’язку з напливом мігрантів, етнічною різноманітністю і переважанням в окремих районах мусульманського населення (зокрема вихідців із Південної Азії) є стійка тенденція до неможливості призначити мирового суддю, особливо в районах компактного проживання не етнічних британців. Крім того, поширеним у таких громадах є шаріатський суд, який інколи конкурує із офіційними магістратськими судами. Зважаючи на стійке зниження коефіцієнту народжуваності серед корінного білого населення Великої Британії, а також величезною міграцією з колишніх колоній Британської імперії, експерти обережно говорять про необхідність вирішення і врегулювання даного питання.
У Франції були введені мирові суди у 1790 році, одразу після Буржуазної революції 1789 року. Мирові суди створювалися за англійським зразком. Проте, на відміну від Англії, у Франції процес запровадження даного інституту проходив доволі складно. Врешті-решт, прийняття Кодексу кримінального розслідування у 1808 році та Кримінального кодексу у 1810-му, а також особистий тиск Наполеона утвердили дану інституцію під назвою «суд простої поліції». При цьому особу на посаду мирового судді призначав уряд імперії. Мировий суддя мав розглядати рішення про менш тяжкі правопорушення. У 1958 році у Франції був схвалений новий Кримінальний процесуальний кодекс (КПК), згідно з яким інститут мирових судів був скасований.
В Італії також функціонує мировий суд. Він виступає судом найнижчої інстанції. При цьому мирових суддів призначає орган судового самоврядування — Вища рада магістратури. Згідно з італійським законодавством, на дану посаду можуть претендувати особи віком не молодше 30 і не старше 70 років, які вдало склали іспит на знання юридичних норм і пройшли шестимісячне стажування. Оскаржити рішення мирового судді можна у претора — місцевого судді вищого рівня.
На сьогодні під різними назвами за подібним до англійського зразком інститут мирових судів функціонує в Ізраїлі, Швейцарії, США, Канаді та багатьох інших державах світу. Працює інститут мирових суддів і у нашого східного сусіда — Росії. Відповідно до закону «Про мирових суддів в Російській Федерації» 1998 року, мирові судді є суддями загальної юрисдикції. До сфери їхньої діяльності віднесено кримінальні справи про злочини, за вчинення яких максимальне покарання не перевищує трьох років позбавлення волі.
Остались вопросы? Обращайтесь!
Поделиться: