Перебування учасників процесу в стані невизначеності може призвести до порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під головуванням судді Надії Багай дійшла висновку, що пов`язаність справи, що розглядається, з іншою справою, по якій ще немає судового рішення, не дає суду права посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, тим більше, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Такий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 20 липня 2020 року у справі № 910/11236/19.
Обставини справи
Справа стосується господарського спору щодо відшкодування доходів від безпідставно набутого майна. Фізична особа-підприємець (ФОП) звернулась до Господарського суду міста Києва із відповідним позовом до Публічного акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод», щоб воно повернуло безпідставно отриману орендну плату за користування майном, власником якого є позивач. Свої позивні вимоги позивач підтвердив наданням чинного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, а також витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд першої інстанції погодився, що позивач як законний власник майна, яке здавав в оренду відповідач, має право вимагати у відповідача відшкодування доходів, які були ним фактично отримані як плата за оренду цього майна.
Проте відповідач, ПАТ «Експериментальний механічний завод», звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, а також подав клопотання про зупинення провадження у справі № 910/11236/19 до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 758/14876/19.
У цивільній справі той же ПАТ «Експериментальний механічний завод» оскаржував у Подільському районному суді м. Києва правомірність рішення державного реєстратора про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності вказаного вище ФОП на спірні приміщення.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення пункту 5 частини 1 статті 227, пункту 4 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України, зупинив провадження у справі через об`єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, і зазначив, що у даному випадку пов`язаність справ полягає у тому, що у справі № 758/14876/19 можуть бути встановлені обставини, які впливають на зібрання та оцінку доказів у цій справі (у тому числі відносно наявності або відсутності порушеного права позивача, з метою якого заявлено позов у цій справі), і вказані обставини є такими, що мають значення для правильного вирішення справи № 910/11236/19.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу, із якою звернувся ФОП, і виходячи з того, що предметом позову у справі № 910/11236/19 є стягнення з відповідача доходів від безпідставно набутого майна, дійшла висновку, що у межах розгляду цієї справи дослідженню та оцінці підлягає, зокрема, наявність/відсутність у сторін права власності на майно, яке було предметом оренди за вказаними договорами. З матеріалів справи стає видно, що суд першої інстанції встановив, що позивачем надано докази та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якими підтверджується, що позивач є власником спірних приміщень на час розгляду справи. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Стосовно взаємопов’язаності двох справ, то згідно з правовою позицією, викладеною у постанові ВС від 02.06.2020 у справі № 910/6674/19, сама лише взаємопов`язаність двох справ (у тому числі й тих, у яких місцевий господарський суд дійшов протилежних висновків) не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. Крім того, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Крім того, згідно з правовим висновком, викладеним у постановах ВС від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 29.04.2020 у справі № 903/611/19, від 18.05.2020 у справі № 905/1728/14-908/4808/14, зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.
При цьому ухвала апеляційного суду про зупинення апеляційного провадження всупереч вимогам пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як у частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 758/14876/19, так і стосовно того, що зібрані у справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відтак, необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18.
Враховуючи викладене, та відповідно до частини 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України КГС ВС постановив скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Читайте также:
Поделиться: