Чи достатньо для правильного вирішення питання щодо визнання відповідачем неналежним, встановити відсутність у нього обов’язку відповідати за даним позовом.
Неналежний відповідач – це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред’явленим позовом за наявності даних про те, що обов’язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі – належному відповідачеві.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 705/3876/18.
Громадянин України звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса про скасування державної реєстрації прав на 1/6 будинку.
Позов обґрунтовано тим, що позивач і особа_4 на підставі договору дарування від 27 травня 1994 року були співвласниками 1/3 частини будинку, з рівними частками у праві спільної частикової власності.
Особа_4 не маючи достатніх повноважень, передала права на свою частку у праві спільної часткової власності особі_3 на підставі договору дарування.
Порушення своїх прав при укладенні договору позивач мотивував тим, що він як співвласник нерухомого майна не надав своєї згоди на вчинення такого правочину іншим співвласником.
Крім того, зазначено, що на будинок було накладено ряд обтяжень і обмежень, що унеможливлювало будь-яку передачу прав, що не враховано при нотаріальному посвідченні договору. Вважає незаконним рішення нотаріуса про передачу 1/6 частки особі_3, а ¼ частки – особі_5.
Зазначав, що це призвело до фіктивного договору, до фальсифікації нотаріальних дій, а пов’язані з цим реєстраційні дії є незаконними.
Посилаючись на такі доводи, позивач просив скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав власності на 1/6 будинку. Крім того, просив зобов’язати відповідача відшкодувати збитки, завдані протиправними діями.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Черкаського апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що нотаріус у цій справі не є належним відповідачем, а пред’явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові.
ВС зазначив, що згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім’я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач – це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб’єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб’єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв’язку з позовною вимогою, яка пред’являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов’язаними за вимогою особами.
ВС підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов’язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови – підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов’язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, – належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач – це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред’явленим позовом за наявності даних про те, що обов’язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі – належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову – обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).
ВС зауважив, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
ВС зауважив, що апеляційним судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса як до відповідача про скасування рішення про державну реєстрацію прав.
Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов’язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
ВС наголосив, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.
Читайте также:
Поделиться:
Публикации