ВС визначив особливості порядку поділу майна подружжя, набутого на підставі удаваного правочину.
Подружжя придбало машину, однак через відсутність коштів на переоформлення транспортного засобу продавець авто та його нові власники вирішили оформити довіреність на розпорядження автомобілем на ім’я чоловіка. При цьому обидві сторони правочину усвідомлювали, що насправді укладають договір купівлі-продажу.
Згодом, коли стосунки між подружжям погіршились, чоловік звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу. Отримавши позовну заяву, дружина вирішила поцікавитися долею придбаного автомобіля і дізналась, що машина без її згоди продана та перереєстрована на її свекра.
У зв’язку з цим жінка звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила визнати недійсним договір купівлі-продажу авто, згідно з яким транспортний засіб був відчужений її чоловіком на користь третьої особи, натомість визнати дійсним договір, на підставі якого майно було набуте у власність. Крім того, позивач просила визнати автомобіль спільним майном подружжя, набутим за час шлюбу, та вимагала компенсувати їй половину його вартості.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, однак апеляційний суд це рішення скасував і постановив нове про відмову у задоволенні позову. При цьому суд виходив із того, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.
Касаційний цивільний суд ВС дійшов висновку, що за нотаріально посвідченою односторонньою угодою (видачею довіреності першим власником авто) був прихований інший правочин, а саме договір купівлі-продажу автомобіля, оскільки за цією угодою подружня пара передала власнику автомобіля грошові кошти, а вона передала їм автомобіль та генеральну довіреність з правом його відчуження. Отже, фактично вони вчинили дії з виконання умов договору купівлі-продажу автомобіля, що призводять до правових наслідків, які настають за договором купівлі-продажу.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Разом з тим, якщо один із подружжя здійснив відчуження майна чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України №6-486цс16 від 27 квітня 2016 року.
«Апеляційний суд не врахував зазначені вимоги закону й те, що спірний автомобіль був відчужений без згоди іншого співвласника, у зв’язку з чим позивач має право на відшкодування їй 1/2 частки його вартості. Посилання апеляційного суду на те, що відповідач у передбаченому законом порядку не набув права власності на автомобіль, оскільки отримання довіреності не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб, є безпідставними, тому що позов пред’явлено не про визнання права власності на автомобіль, набутий за довіреністю, а про дійсність договору й поділ майна подружжя за час шлюбу, що не заперечується», — йдеться у постанові Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року.
Остались вопросы? Обращайтесь!
Также:
Поделиться: