Термінологічні неузгодженості
Крім трьох основних видів цивільного судочинства: наказного, позовного та окремого, підвидів: загального та спрощеного, законодавець виділяє також окремі форми — письмове та заочне провадження. Хоча відповідна глава ЦПК називається «Заочний розгляд справи», без ужиття поняття «провадження». Суд може розглянути в заочному порядку справу, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження (ч.2 ст.281 ЦПК).
Законом від 2.06.2016 №1401-VIII Конституцію доповнено ст.131-2, яка передбачає, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді виключно адвокатом, зокрема в малозначних спорах. У ЦПК термін «малозначні спори» не вживається.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають із трудових відносин, справ незначної складності та інших, для яких пріоритетним є швидке вирішення (ч.4 ст.19 ЦПК).
Законом від 3.07.2018 №2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018, абз.1 ч.4 ст.19 ЦПК викладено в такій редакції:
«Спрощене позовне провадження призначене для розгляду:
1) малозначних справ;
2) справ, що виникають з трудових відносин;
3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд;
4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи».
Відповідно до ч.6 ст.19 ЦПК малозначними є:
При такому формулюванні можна зробити висновок, що законодавець розрізняє:
Малозначність — на відкуп суду
Очевидно, саме такий підхід пов’язаний з розширенням дискреційних повноважень суду. Проте на практиці виникають питання щодо віднесення справ до категорії малозначних.
Зокрема, цивільна справа із ціною позову понад 100 та менше ніж 500 п.м., виходячи з п.2 ч.6 ст.19 ЦПК, є справою незначної складності, разом з тим є й малозначною. За такої юридичної конструкції наявна певна неузгодженість ужитих понять.
У цілому, виходячи з рівня добробуту переважної більшості громадян, позов на суму 176200 грн. (100 п.м.) а тим більше 881000 грн. (500 п.м.) для них навряд чи є малозначним. Для суду, який розглядає десятки тисяч справ на рік, одна справа — це статистична одиниця, а для сторін навіть справа про розірвання шлюбу має важливе значення.
Зі структури норми ст.274 ЦПК вбачається, що у спрощеному порядку розглядаються не лише малозначні справи. Фактично можна стверджувати, що загальним є правило ч.2 ст.274, якщо вилучити з речення слово «інше»: «у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у ч.4 цієї статті».
Практики та науковці твердять про створення нового правового інституту малозначної справи, із цим неможливо не погодитися. Проте новела чомусь не застосовується в главі «Апеляційне провадження». Адже в ч.1 ст.369 ЦПК йдеться про справи із ціною позову менше ніж 100 п.м., крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (фактично малозначні у вузькому розумінні — п.1 ч.6 ст.19).
Далі за текстом ЦПК малозначні справи згадуються вже в контексті процесуального фільтра при касаційному оскарженні (ч.3 ст.389).
Якщо в ст.369 ЦПК йдеться про справи із ціною позову менше ніж 100 п.м., то в п.1 ч.6 ст.19 — про ті, в яких ціна позову не перевищує 100 п.м. Отже, формально справа із ціною позову 176200 грн. є малозначною, проте не може бути розглянута апеляційним судом за правилами ч.1 ст.369 ЦПК.
Згідно зі ст.277 питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження. Утім, не передбачено такої окремої процесуальної дії, як «віднесення справи до категорії малозначних». В ухвалі суд указує, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа (ч.2 ст.187 ЦПК). Закон не зобов’язує вказати на малозначність справи. Проте згідно з пп.«г» п.2 ч.3 ст.389 кодексу рішення в таких справах може бути оскаржене в касаційному порядку, якщо «суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково».
Виходячи із системного аналізу положень ЦПК, можемо зробити висновок, що поняття «малозначні справи», вжите в п.1 ч.1 ст.274 кодексу, слід тлумачити у вузькому значенні як справи, в яких ціна позову не перевищує 100 п.м. Адже в ч.2 ст.277 ЦПК передбачено спеціальний порядок розгляду клопотань позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Хоча в ст.276 не передбачено винятків, знову ж таки, провівши системний аналіз положень ЦПК, можна зробити висновок, що для розгляду малозначної справи у вузькому сенсі (п.1 ч.6 ст.19), як і інших категорій справ, передбачених у ч.1 ст.274 ЦПК, відповідне клопотання позивача не є обов’язковим. Для розгляду інших справ у порядку спрощеного позовного провадження, у тому числі малозначних у широкому розумінні (п.2 ч.6 ст.19), обов’язково потрібне клопотання позивача, яке має бути розглянуте судом за правилами чч.2—6 ст.277 кодексу.
За таких обставин, можливо, доцільно було б виключити із ЦПК п.2 ч.6 ст.19, тобто не відносити до малозначних справи незначної складності. Адже згідно з чч.1—2 ст.274 ЦПК в порядку спрощеного позовного провадження можуть бути розглянуті як малозначні, так і будь-які інші справи, за винятком тих, що зазначені в ч.4 цієї статті.
Для кращого розуміння нового інституту між малозначними справами у вузькому та широкому значенні можна провести певну аналогію як між недійсними правочинами. Так, нікчемні правочини є недійсними в силу безпосередньої вказівки в правовій нормі. Заперечним уважається правочин, недійсність якого прямо не випливає із закону, але одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом.
І малозначна справа є такою з огляду на безпосередню вказівку в правовій нормі. Натомість справи незначної складності можуть бути малозначними, якщо суд дійде такого висновку за наявності відповідних умов, передбачених законом.
Отже, наявна проблема з визначенням понять «малозначні спори», «малозначна справа» та їх класифікацією. Є також питання щодо співвідношення з поняттям «справа, яка підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження».
Трудові спори
Окремо законодавець виділив трудові спори. Очевидно, враховано конструкцію норми ст.1312Конституції, яка передбачає винятки щодо представництва в суді виключно адвокатом, зокрема й у трудових спорах.
Немає перешкод уважати малозначними трудові спори з вимогами як немайнового, так і майнового характеру, в яких ціна позову не перевищує 500 п.м. З одного боку, доцільно стверджувати, що у спрощеному провадженні можуть бути розглянуті не лише малозначні справи, а й інші, визначені в ч.2 ст.274 ЦПК. З другого — усі ці інші справи підпадають під визначення, наведене в п.2 ч.6 ст.19.
На перший погляд, у порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише малозначні справи (як у вузькому, так і широкому розумінні), а й, наприклад, вирішуватися трудові спори. Проте, якщо ціна позову про захист трудових прав перевищує 500 п.м., такий спір не може бути розглянутий за цими правилами в силу п.5 ч.4 ст.274 ЦПК. Якщо ціна позову є меншою або має немайновий характер, справа може бути віднесена судом до категорії малозначних на підставі критеріїв, визначених у п.2 ч.6 ст.19 ЦПК.
За цими ж критеріями немає перешкод зарахувати до малозначних справу про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України.
Тому за наявного нормативного регулювання ставимо знак імплікації між малозначними справами та спрощеним позовним провадженням.
Місцева практика
Згідно з даними судової статистики за період з 15.12.2017 до 1.07.2018 загальні місцеві суди Волинської області розглянули в порядку спрощеного позовного провадження близько 24% спорів від загальної кількості справ позовного провадження.
Аналіз рішень свідчить, що суди по-різному підходять до оформлення вступної частини та, як правило, не зазначають, в якому провадженні розглядають справу. Адже вказівки на вид
провадження — позовне чи окреме — не було до набрання чинності новою редакцією ЦПК. Буває, зазначають про розгляд справи у:
Відкриваючи наказне чи окреме провадження, як правило, суд не наводив мотивів, оскільки розмежування категорій справ за видами проваджень не викликало труднощів.
Крім того, суд не може «перейти» з окремого провадження на позовне чи навпаки. Проте в межах одного виду він може перейти зі спрощеного до загального позовного провадження, але не в зворотному напрямку (ст.277 ЦПК).
Закон прямо не зобов’язує суд першої інстанції вчиняти таку процесуальну дію, як «віднесення справи до категорії малозначних». На стадії відкриття провадження у справі суд може прийняти рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Разом з тим від визнання справи малозначною залежать можливість участі в ній особи, яка не є адвокатом, як представника учасника справи, а також можливість майбутнього касаційного оскарження.
На практиці суди розглядають у загальному позовному провадженні й справи, в яких ціна позову не перевищує 100 п.м. Процесуальним законом прямої заборони на таке не встановлено.
Дата та секретар засідання
Згідно з редакцією ч.2 ст.279 ЦПК, яка діє з 7.01.2018, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо таке засідання не проводиться. Отже, з моменту відкриття спрощеного позовного провадження до дня постановлення рішення має минути не менше ніж 30 та не більше ніж 60 днів (ст.275), що очевидно пов’язано з наданням необхідного часу для подання сторонами заяв по суті справи (ст.278 ЦПК).
Переважна більшість судів, відкриваючи спрощене позовне провадження, в ухвалі зазначають конкретні дату, час і місце засідання, а її копію направляють учасникам справи. Напевно, непоодинокими є випадки, коли учасники справи з’являються в суд на визначений час і вимагають участі в засіданні. Інші не вказують у таких ухвалах конкретної дати засідання.
Зазначення певної дати може означати не дату засідання, а дату розгляду справи з метою планування роботи судді, самодисципліни.
Питання про дату засідання виникає також у суду апеляційної інстанції під час розгляду справ за правилами чч.1, 2 ст.369 ЦПК.
Існує думка, що, призначаючи справу до розгляду без повідомлення учасників справи, конкретну дату розгляду вказувати не обов’язково. Головне — постановити рішення не раніше як через 15 днів з дня відкриття апеляційного провадження в межах строків, передбачених ст.371 ЦПК (60 днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження щодо рішення та 30 днів — ухвали).
Зі змісту ст.279 ЦПК можна зробити висновок, що в разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження ймовірні 2 варіанти розвитку подій:
Якщо засідання не проводиться, тоді, очевидно, відсутні підстави зазначати в рішенні ім’я секретаря судового засідання, хоча зазвичай суди переважно це роблять.
Можна провести також певну аналогію між наказним і письмовим спрощеним позовним провадженням у контексті процедури розгляду. Відкритим залишається питання щодо дотримання вимог ст.245 та ч.2 ст.249 ЦПК стосовно таємниці нарадчої кімнати, можливості відкладення складання повного тексту рішення згідно з ч.6 ст.259 ЦПК.
Покладаючись на апеляцію
Основна проблема, яка прослідковується при надходженні до апеляційної інстанції справ, розглянутих у спрощеному позовному провадженні, — рішення ухвалюються без повного з’ясування обставин. Фактично можна сказати, що видається наказ, а не виноситься законне та обґрунтоване рішення. Якщо відповідач не подає заперечення, то в текст рішення «переписуються» вимоги позовної заяви, а заперечення з’являються вже в апеляційній скарзі.
У результаті апеляційний суд, хоча має право розглянути справу без повідомлення її учасників, змушений призначати засідання, у повному обсязі перевіряти всі обставини, перебирати на себе повноваження суду першої інстанції. Коли всі справи розглядалися в суді першої інстанції з викликом сторін, якість їх розгляду була дещо кращою.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, визначеними в цій главі.
Конструкція цієї норми дещо дисонує з уявленнями про те, що в апеляційному порядку переглядаються справи не лише позовного, а й інших видів провадження. Тому, наприклад, справу окремого провадження суд апеляційної інстанції розглядає за правилами спрощеного позовного провадження, хоча вона такою не є, і під час розгляду діють правила ст.294 ЦПК, у тому числі щодо можливості витребування доказів за ініціативою суду.
Касаційні фільтри
Що стосується касаційних фільтрів, то основне запитання: чи є малозначними в розумінні п.2 ч.3 ст.389 ЦПК справи, які зазначені в п.2 ч.6 ст.19 ЦПК, якщо суд першої інстанції не констатував їх малозначність?
За умови відповідної волі законодавця касаційні фільтри можна було б пов’язувати не з поняттям малозначної справи, а застосовувати щодо справ, розглянутих у суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Отже, нові для цивільного процесуального права інститути малозначної справи та спрощеного позовного провадження в цілому довели свою ефективність. Разом з тим окремі правові норми, що їх регулюють, потребують детального вивчення та законодавчого впорядкування.
Автор статті: Андрей ГРУШИЦКИЙ, секретарь судебной палаты по рассмотрению гражданских дел Апелляционного суда Волынской области, к.ю.н.
Источник: protokol.com.ua
Остались вопросы? Обращайтесь!
Поделиться: