У випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним.
У випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід’ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.
Такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 127/25037/17.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що чоловік у магазині «EVA» таємно викрав із прилавка тестер туалетної води, чим завдав майнової шкоди в розмірі 554 грн.
Суд першої інстанції засудив чоловіка до покарання у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн). На підставі статей 71, 72 КК суд повністю приєднав до призначеного покарання ще й покарання, призначене вироком Вінницького міського суду Вінницької області, і остаточно призначив засудженому покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Відповідно до статті 75 КК суд першої інстанції звільнив особу від відбування основного покарання у вигляді обмеження волі, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки.
Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Він зазначав, що апеляційний суд, всупереч вимогам статті 370 КПК, не виправив помилки суду першої інстанції, який не призначив особі остаточного покарання у вигляді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, чим порушив приписи частини 1 статті 71 КК.
Висновок Верховного Суду
ВС підкреслив, що згідно з частиною 1 статті 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Частиною 4 статті 71 КК передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли вони визначаються шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
ВС також зазначив, що за правилами частини 3 статті 72 КК основне покарання у вигляді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів і сукупністю вироків складенню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Проте у разі засудження особи за злочин, вчинений у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку статей 75, 79, 104 КК, та призначення покарання, яке згідно із частиною 3 статті 72 КК за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, попри це, має застосувати вимоги статті 71 КК і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у вигляді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, ухваливши рішення про їх самостійне виконання (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про судову практику призначення судами кримінального покарання» зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10 грудня 2004 року, № 8 від 12 червня 2009 року та № 11 від 6 листопада 2009 року).
Аналіз наведених вище положень закону та судової практики дає можливість зробити висновок, що у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невідємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку
Так, у цій справі Вінницький міський суд Вінницької області вироком засудив особу за частиною 1 статті 286 КК до покарання у вигляді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та на підставі статті 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням.
30 липня 2017 року в період іспитового строку, засуджений вчинив новий злочин, передбачений частиною 1 статті 185 КК. Оскарженим вироком суд першої інстанції призначив особі покарання у вигляді штрафу, до якого на підставі статей 71, 72 КК повністю приєднав покарання за попереднім вироком. Водночас відповідно до статті 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання у вигляді обмеження волі, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки.
ВС зауважив, що апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, зазначених порушень кримінального закону не усунув.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не врахували, що в разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину, повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням суперечить точному змісту кримінального закону.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
