ВП ВС: Якщо предметом розгляду в справі є не стільки дії та рішення нотаріуса, скільки виконання умов цивільно-правової угоди, це свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №802/2270/17-а підкреслила різницю між приватноправовим та публічно-правовим характером спірних правовідносин.
Так, якщо предметом розгляду у справі є не стільки дії та рішення нотаріуса як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки виконання умов цивільно-правової угоди, це свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Зокрема, ВП ВС розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ПАТ «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у справі №802/2270/17-а за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Т.» до приватного нотаріуса, третя особа — АТ «Дельта банк», про визнання протиправним і скасування рішення.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року Товариство звернулося до суду з позовом до Нотаріуса, у якому просило визнати неправомірними дії відповідача щодо внесення запису про заміну іпотекодержателя єдиного майнового комплексу; визнати протиправним і скасувати (припинити) рішення нотаріуса про державну реєстрацію за АТ «Дельта банк» прав та їх обтяжень щодо накладення обтяження на нерухоме майно — єдиний майновий комплекс.
На обґрунтування позову Товариство зазначило, що підставою для накладення вказаного обтяження став договір іпотеки. Посилаючись на рішення господарських судів різних інстанцій, позивач вказав, що АТ «Дельта банк» не придбав права вимоги на майно за вказаним іпотечним договором, а тому не має права на стягнення заборгованості за рахунок іпотечного майна і відповідно накладати обтяження на майно позивача.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 19 лютого 2018 року позов задовольнив. Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій на підставі положень частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України дійшли висновку про неправомірність дій нотаріуса, оскільки АТ «Дельта банк» не придбав права вимоги на єдиний майновий комплекс за іпотечним договором, а тому не має права на стягнення заборгованості за рахунок іпотечного майна і відповідно накладати обтяження на майно позивача.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, АТ «Дельта банк» в особі уповноваженої особи подало касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначило, що судові рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, одним із доводів щодо скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій вказує на неправильне застосування судами норм, які визначають юрисдикцію цього спору, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку про належність спору до адміністративної юрисдикції.
На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували того, що спірні правовідносини пов`язані з виконанням умов приватноправової угоди, а відтак цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 12 вересня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Як установлено матеріалами справи, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішенням Нотаріуса про заміну іпотекодержателя щодо об`єкта нерухомого майна та, як наслідок, реєстрації третьої особи – АТ «Дельта банк» як іпотекодержателя цього майна.
Проте заявлені у справі вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо виконання умов договору іпотеки та правомірності набуття третьою особою прав іпотекодержателя.
Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення Нотаріуса як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки виконання умов цивільно-правової угоди, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
За правилами пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці.
З огляду насуб`єктний склад цієї справи й те, що спірні правовідносини пов`язані з виконанням умов кредитного договору від 01 липня 2005 року №22/43-КЛ-05,договору іпотеки від 01 липня 2005 року №22/76-І-05, а також договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, а тому має вирішуватися судами за правилами ГПК України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №826/3130/17 (провадження №11-915апп18).
Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Остались вопросы? Обращайтесь!
Также читайте:
Поделиться: