Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 641/2867/17-ц та встановив, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Обставини справи
Громадянин України звернувся до суду з позовом до особи_2 , треті особи: Фрунзенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.
Позовна заява мотивована тим, що він проживав із відповідачем без реєстрації шлюбу. У них народилась дочка (особа_3). У свідоцтві про народження він був записаний батьком дитини за його заявою, оскільки, як він зазначав, був впевнений у своєму батьківстві щодо дитини. Пізніше у них народилась дочка (особа_4), батьком якої у свідоцтві про народження також був записаний він за його заявою. У липні 2009 року вони зареєстрували шлюб. Проте, із часом у нього з’явились сумніви щодо батьківства стосовно дочки ( особа_3)
З метою визначення батьківства було проведено ДНК тест, висновок його був негативний. Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова шлюб було розірвано.
Зазначав, що на час реєстрації народження дитини від був упевнений у своєму батьківстві, проте у разі відсутності кровного споріднення із дочкою він бажав виключити відомості про нього як батька дитини.
Колишня дружина звернулася із зустрічним позовом про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачу за зустрічним позовом було відомо про те, що вона була вагітна не від нього, а від іншого чоловіка. Вважала, що відсутні підстави для виключення відомостей про нього як батька дитини.
Разом з тим, посилалась на те, що після розірвання шлюбу з відповідачем за зустрічним позовом, останній не проявляв заінтересованості у подальшій долі дочок, не цікавився їх навчанням, успіхами у школі, не відвідував батьківські збори у навчальному закладі, не спілкувався з вчителями, не оплачував харчування дітей.
Усі питання щодо виховання дітей, вона мала вирішувати самостійно без участі та підтримки батька дітей. Крім того, він відмовлявся надавати дозвіл на виїзд дочок за кордом для відвідування їх бабусі у період літніх канікул, яка мешкала у Німеччині.
Зазначала, що відповідач за зустрічним позовом не дбав ні про фізичний, ні про духовний розвиток дітей, не бажав спілкуватися з дочками у обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надавав дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяв засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляв інтересу до їх внутрішнього світу, що, як вона вважала, негативно впливало на їх фізичний розвиток як складову виховання.
Вважала, що оскільки відповідач за зустрічним позовом самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, тому є підстави для позбавлення його батьківських прав відносно його дочок.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова позовні вимоги особи_1 задоволено.
Зустрічні позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з особи_1 на користь особи_2 на утримання малолітньої дочки (особи_4) аліменти у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 04 травня 2017 року до досягнення дитиною аліментів.
У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог – відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Харківської області рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Висновок Верховного Суду
ВС підкреслив, що підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Також ВС зауважив, що ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
ВС наголосив, що зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов’язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем за зустрічним позовом своїми батьківськими обов’язками, а також наявність конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини (особи_4) , а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову у частині позбавлення батьківських прав особи_1 щодо особи_4.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.
Читайте также:
Поделиться: