Наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів.
Повторне дослідження доказів є правом, а не обов’язком суду. Відмова e задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту досліджень доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 712/2341/15-к.
Обставини справи
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати судові рішення судів обох інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог вказував, що апеляційний суд, безпосередньо не дослідивши доказів, дав їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав місцевий суд. Крім того, вирок апеляційного суду ґрунтується на його показаннях, наданих на досудовому розслідуванні, що суперечить вимогам статей 23, 87, 95 Кримінального процесуального кодексу України.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС зауважили, що відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з журналу та відповідного технічного запису судового засідання, за клопотанням захисника суд апеляційної інстанції прийняв рішення про відмову у повторному дослідженні доказів та допиті свідків.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції.
У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (див. рішення у провадженнях № 51-1208км18, № 51-297км19, № 51-1139км18).
Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд виходив із доказів, досліджених судом першої інстанції, у зв’язку з чим повторне дослідження вже встановлених обставин не було потрібно, а захист протилежного не довів. Про неповноту допиту свідків або процесуальні порушення під час збирання доказів захисник не зазначав, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.
Колегія суддів наголосила, що повторне дослідження доказів є правом, а не обов’язком суду. Відмова у задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту досліджень доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
Читайте также:
Поделиться:
Публикации