Зобов’язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження Держгеокадастру.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 1840/3664/18 та встановив, що в даному випадку зобов’язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Громадянка України звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якій просила:
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в березні 2018 року позивачка звернулась до ГУ Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Незважаючи на те, що до заяви були додані усі необхідні документи, визначені законом, листом відповідач відмовив у наданні дозволу, посилаючись на необхідність отримання погодження органу місцевого самоврядування, та запропонував позивачу звернутись до Буринської міської об`єднаної територіальної громади. Позивачка не погодилась із такими діями відповідача, у зв’язку із чим звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.
Судді ВС зазначили, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою (клопотанням), за наслідками розгляду якої суб’єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Верховний Суд зазначив, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
У свою чергу, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Водночас чинним законодавством не передбачено право суб’єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Відтак, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наведена в листі підстава відмови в наданні позивачу дозволу (відсутність погодження органу місцевого самоврядування відносно даної земельної ділянки) не передбачена статтею 118 ЗК України.
Окрім цього, твердження відповідача про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Сумській області колегія суддів вважає необґрунтованими з таких підстав.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
ВС наголосив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою виробу є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу – надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також ВС зазначив, що частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а, від 18.10.2018 у справі 818/1976/17, від 11.09.2018 по справі № 816/318/18.
При цьому у постанові від 11.09.2018 по справі № 816/318/18 Верховний Суд зазначив, що втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити певні дії, а саме прийняття ним рішення за клопотанням заявниці замість суб`єкта владних повноважень.
ВС наголосив, що в даному випадку зобов’язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.
Читайте также:
Поделиться: