Відсутність реєстрації права власності не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Однією з обов’язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спору про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/6974/16-ц.
Обставини справи
Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 10 лютого 1993 року, виданого на підставі рішення міської ради, співвласниками спірної квартири були: особа_4 та особа_5.
Позивач є дочкою особи_5, яка заповіла їй свою частку квартири, та рідною сестрою особи_4. Після смерті матері в 1999 році позивач подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
В жовтні 2013 року позивач подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, після померлого брата. Вказані обставини встановлені в рішенні апеляційного суду від 20 жовтня 2006 року у справі № 303/6772/14-ц за позовом особи_6 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаної квартири на підставі договору дарування від 18 березня 2016 року, за яким особа_3 подарувала її своєму сину – особі_2, є останній, тому оформити правовстановлювальні документи на квартиру у порядку спадкування позивач не мала можливості. Позивач вважала, що на момент відчуження спірної квартири квартира належала їй і вибула з її володіння поза її волею.
Позивач просила суд витребувати у відповідача квартиру, визнати недійсним договір дарування від 18 березня 2016 року та скасувати його державну реєстрацію.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду Закарпатської області рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що особа_1 не є власником квартири. Нею вчинено певні дії щодо оформлення права власності на спадкове майно, однак спадщину належним чином не оформлено, свідоцтво про право власності вона не отримала. На даний момент спірна квартира належить особі_2 на праві договору дарування, укладеного з особою_3. При цьому питання про витребування майна за безвідплатним договором може порушити тільки його власник, тому підстави для витребування майна згідно зі статтею 338 ЦК України відсутні.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
ВС зауважив, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Судом установлено, що після смерті матері позивача – особи_5 та брата позивача – особи_4 відкрилася спадщина на належне їм майно – квартиру, яке успадкувала особа_1.
Отже, особа_1, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, стала власником квартири, тому має право володіти та користуватися цим майном.
Відсутність реєстрації права власності на зазначену квартиру зумовлює обмеження у праві розпорядження нею.
Крім того, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у цивільній справі № 303/6772/14-ц за позовом особи_6 до Мукачівської міської ради Закарпатської області про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, апеляційну скаргу особи_1 було задоволено, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 грудня 2014 року скасовано. У задоволенні позову особи_6 відмовлено.
ВС зауважив, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов’язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України суди на зазначені вище положення закону уваги не звернули, не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що особа не була власником квартири на момент відчуження її особою_2.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Читайте также:
Мы проконсультируем Вас, поможем организовать бизнес, выбрать систему налогообложения, а в случае необходимости – сопроводим процесс организации Вашего бизнеса по юридическим, бухгалтерским, налоговым, а также финансовым вопросам. И поверьте, Ваши деньги непременно вернутся к Вам.
Поделиться: