Допит свідків: які обставини потрібно дослідити для оцінки допустимості показань відсутнього свідка

Право на виклик і допит свідків: практика Верховного Суду.

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 537/2068/16-к, яка стосувалась права на виклик та допиту свідків.

Обставини справи

Так, з матеріалів справи відомо, що вироком, залишеним без змін апеляційним судом, особу_2 та особу_1 засуджено кожну за частиною 2 статті 365 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади на строк 3 роки. На підставі статті 54 КК особу_1 позбавлено спеціального звання капітан поліції.

У відповідності з частиною 5 статті 74 КК засуджених звільнено від відбування покарання на підставі статті 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності.

Суд визнав доведеним, що у службовому кабінеті Крюківського районного відділу міліції в м. Кременчуку засуджені, будучи працівниками правоохоронних органів, здійснюючи свої функції представників влади, всупереч вимогам Закону України «Про міліцію», явно виходячи за межі наданих їм прав та повноважень, примушуючи до зізнання у вчиненні злочину, застосували до особи_4 фізичне насильство, завдавши численних ударів руками та ногами, а також тупими предметами у різні частини тіла, чим заподіяли легких тілесних ушкоджень, у тому числі й таких, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

У касаційних скаргах засуджений та його захисник просили скасувати оскаржені рішення та направити справу на нове розслідування, зокрема вказували, що не був викликаний і допитаний ряд свідків, незважаючи на клопотання сторони захисту.

Висновок Верховного Суду 

Судді ВС зазначили, що право на допит свідків, що дають показання на користь обвинувачення або захисту, є невід’ємною складовою змагальності (стаття 16-1) і права обвинуваченої особи – подавати докази (стаття 43), передбачені КПК 1960 року. Крім того, пункт  «d» частини 3 статті 6 Конвенції гарантує кожній обвинуваченій особі право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

У рішенні в справі «Муртазалієва проти Росії» ЄСПЛ, оцінюючи, чи було дотримано право сторони захисту на виклик для допиту свідка, сформулював підхід, який передбачає оцінку трьох факторів:

(1)  чи було клопотання про допит свідка достатньо обґрунтованим та дотичним до предмету обвинувачення;

(2)  чи надали національні суди оцінку релевантності цих свідчень та достатнє обґрунтування  своєму рішенню не допитувати свідків у суді, та

(3)  чи не підривало рішення не допитувати свідків загальну справедливість розгляду.

Щодо першого елементу ЄСПЛ вважав за необхідне прийняти до уваги, чи могли показання свідків вплинути на результат розгляду або з розумною вірогідністю посилити позицію захисту. Достатність доводів клопотання захисту про допит свідків залежить від оцінки обставин кожної справи, включаючи застосовні положення національного закону, стадію та просування в розгляді, лінію аргументів та стратегію, якої додержувалися сторони, та їх процесуальну поведінку.

Щодо другого фактору, ЄСПЛ пояснив, що зазвичай дотичність свідчень та достатність доводів сторони захисту у обставинах справи визначає й обсяг та рівень деталізації при оцінці національним судом необхідності забезпечити допит свідка. Відповідно, чим більш переконливі аргументи сторони захисту, тим більш ретельною має бути перевірка та більш переконливими доводи національних судів, що відмовляють у клопотанні про допит свідка.

Щодо оцінки загальної справедливості (третій фактор), ЄСПЛ наголосив, що відповідність вимогам справедливого процесу має досліджуватися у кожній справі з огляду на розвиток процесу в цілому, а не на підставі ізольованого розгляду лише окремого її аспекту. Хоча зазвичай висновок щодо двох факторів переконливо свідчить про те, чи був розгляд справедливим, не можна виключити, що у певних екстраординарних випадках міркування справедливості можуть призвести до протилежного висновку.

ВС відзначив, що обвинуваченням не було надано прямих доказів причетності засуджених до спричинення тілесних ушкоджень потерпілому. Висновок про їх винуватість зроблений судом шляхом виключення інших можливих причин отримання потерпілим ушкоджень, зокрема, виключення можливості їх отримання до моменту, коли той потрапив під контроль засуджених.

За таких обставин будь-які докази, які можуть підтверджувати або спростовувати наявність у потерпілого тілесних ушкоджень в період, що передував часу перебування потерпілого разом із засудженими, мають важливе значення для справи.

Захист вимагав допиту цих свідків, оскільки вони утримувалися в одній камері із потерпілим в період між його доставлянням до райвідділу та моментом, коли той потрапив під контроль засуджених. Відповідно до матеріалів справи, на досудовому слідстві ці свідки повідомляли факти, що стосувалися самопочуття потерпілого під час їх спільного перебування. Тому в обставинах цієї справи не можна вважати, що такі показання свідків не могли б вплинути на рішення суду як самі по собі, так і в сукупності з іншими свідченнями про наявні у потерпілого ушкодження.

Сторона захисту виклала ці міркування у своєму клопотанні, однак, як вже зазначалось, незважаючи на потенційне значення показань цих двох свідків для встановлення обставин справи, суд першої інстанції не навів жодних мотивів відхилення клопотання.

Таким чином, ВС вважає, що права сторони захисту на допит свідків було порушено з погляду першого та другого критеріїв, зазначених вище.

Що стосується впливу такої відмови на загальну справедливість розгляду, ВС зазначає, що відповідно до діючих норм закону та усталеної судової практики, суд першої інстанції не врахував ті відомості, що були зафіксовані в поясненнях цих свідків під час досудового слідства, оскільки ці пояснення були надані без додержання процедури допиту свідка. Таким чином, внаслідок того, що сторона обвинувачення не дотримувалась формальних вимог на етапі досудового слідства, сторона захисту втратила можливість надати суду потенційно важливі докази.

Такий процесуальний наслідок відмови від допиту цих свідків був передбачуваним для суду. Тому, враховуючи потенційну важливість цих свідчень, ВС вважає, що немотивована відмова у клопотанні про допит цих свідків істотно вплинула на справедливість судового розгляду в цілому.

Верховний Суд скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду і направив справу на новий апеляційний розгляд.

Источник sud.ua

Читайте также:

• КГС вказав на модель розрахунку інфляції, яка є найбільш простою для застосування юристами
• ВП ВС визначила юрисдикцію заяв про віднесення до кола членів сім’ї для отримання допомоги в разі загибелі військовослужбовця
• Нарушение интереса как повод для обращения в суд
• Перебування осіб на спеціальних обліках не є причиною для участі захисника у справі: висновок ККС ВС
• Верховний Суд зробив висновок, коли судове рішення підлягає роз’ясненню