Національні суди послідовно ігнорували ключовий доказ заявника і так само послідовно відхиляли його вимоги щодо перерахунку пенсії.
Ні для кого не секрет, що в Україні громадянам часто доводиться з боєм вибивати у держави те, що їм нібито належить за законом. Часто це відбувається через правові колізії і бюрократію, часом – «просто тому що», а іноді – всупереч усім очікуванням. Так, наприклад, Валентину Іванову – пенсіонеру 1933 року народження – не вдалося отримати належну йому доплату близько 100 гривень до пенсії і відновити справедливість, пройшовши навіть через усі три судові інстанції України. А тому йому у рамках справи «Валентин Іванов проти України» (CASE OF VALENTYN IVANOV v. UKRAINE) довелося шукати справедливості, матеріальної та нематеріальної компенсації у Європейському суді з прав людини. На рішення Суду довелося чекати понад 10 років з моменту, коли пенсіонеру відмовив у перерахунку пенсії Вищий адміністративний суд.
Обставини справи
На початку 2009 року заявник звернувся до місцевого відділення Пенсійного фонду із заявою, в якій просив перерахувати пенсію за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2008 року з метою включення доплати для «дітей війни» у розмірі 30% від мінімальної пенсії, а також у подальшому (з 1 січня 2009 року) виплачувати йому пенсію із цією доплатою. Але Пенсійний фонд у листі від 20 лютого відмовив у перерахунку – заявник пішов до суду. У позові заявник вимагав зобов’язати ПФУ перерахувати із доплатою пенсію вже за три роки (2006-2008 роки) і в подальшому виплачувати її з доплатою.
Районний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2010 року частково задовольнив вимоги заявника. У своєму рішенні суд посилався на рішення КСУ від 9 липня 2007 та 22 травня 2008 років. У них КСУ визнав неконституційними положення законів про Державний бюджет на відповідні роки, якими доплати дітям війни були припинені. Таким чином, суд зобов’язав здійснити перерахунок пенсії за період 9 липня-31 грудня 2007 року та 22 травня-31 грудня 2008 року. Вимоги заявника щодо перерахунку за 2006 та 2009 роки суд відхилив, мотивувавши це тим, що підстави для перерахунку виникли лише 9 липня 2007 року, а щодо 2009 року заявник не звертався до ПФУ. Заявник оскаржив цю постанову – вимагав скасувати її і задовольнити вимоги повністю.
У листопаді того ж року заявник звернувся до апеляційного суду і звернув його увагу на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги його лист від 26 січня 2009, в якому він просив ПФУ у подальшому виплачувати пенсію з доплатою. Проте це не допомогло і його скаргу апеляційний суд також визнав необґрунтованою.
Свою позицію суд пояснював тим, що у 2006 році не було затвердженого порядку виплат доплати дітям війни, через що їх неможливо було здійснювати. Також апеляційний суд цілком підтримав рішення суду першої інстанції у частині перерахунку за 2007 та 2008 роки, але взагалі проігнорував питання перерахунку з січня 2009 року і в подальшому. Заявник подав касаційну скаргу, але Вищий адміністративний повівся так само як і апеляційний – підтримав попереднє рішення і взагалі не приділив увагу питанню перерахунку виплат, починаючи з січня 2009 року.
Розгляд ЄСПЛ
Заявник стверджував, що суди порушили його право на справедливий суд, адже не дослідили його головний доказ щодо перерахунку пенсійних виплат на 2009 рік – заяву, з якою у січні 2009 року звернувся до ПФУ. Уряд зазначав, що доплата заявнику за 2009 рік сумарно становила б менше 1200 гривень, а тому його заяву необхідно відхили через відсутність суттєвої фінансової шкоди. Також уряд стверджував, що заявник не був присутнім на засіданнях судів першої та другої інстанцій, щоб представити свої доводи, хоча мав таку можливість. Через це представник України приходив до висновку, що ця справа не мала для заявника суттєвої ваги. Втім, Суд не погодився з доводами уряду і визнав заяву прийнятною.
Розгляд справи по суті зайняв всього два абзаци. У першому ЄСПЛ ще раз коротко окреслив обставини щодо того, що суди всіх трьох інстанцій проігнорували ту частину листа заявника, в якій він просив здійснити перерахунок з 1 січня і надалі. Після цього Суд зазначив наступне:
«Завданням Суду не є вирішення питання щодо того, в який саме спосіб національні суди мали опрацювати цю інформацію. Проте, зважаючи на обставини справи, зокрема на неспроможність національних судів взяти до уваги згадану вище інформацію в цілому, попри те, що вона була конкретною, релевантною та важливою, Суд вважає, що це адміністративне провадження не відповідало принципу справедливості, закріпленому у § 1 статті 6 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення цього положення».
Пенсіонер просив ЄСПЛ зобов’язати Україну виплатити йому майже 10 тисяч євро – 2376 євро матеріальної шкоди (суму, яку за його словами йому недоплатили) та 7500 євро нематеріальної шкоди. Проте Суд не побачив причинно-наслідкового зв’язку між порушенням права і заявленою матеріальною шкодою і відмовив у задоволенні цієї вимоги, а моральні страждання пенсіонера він оцінив лише у 900 євро нематеріальної шкоди.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
