Визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням: позиція ВС

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Можливість визнання такими, що втратили право користування житлом власника/співвласника законодавством не передбачена та є виключно в силу наявних конституційних гарантів захисту права власності, його непорушності та збереження за власником.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 214/368/19.

Обставини справи

Чоловік звернувся до суду з позовом до колишньої дружини, дочки про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 23 грудня 1994 року, виданим управлінням житлово-комунального господарства у м. Кривому Розі.

У цій квартирі відповідно до довідки, виданої Криворізькою об’єднаною міською довідково-інформаційною службою «Н», зареєстровано четверо мешканців: особа_1 (позивач), дочка, та відповідачі: колишня дружина та дочка.

Зазначав, що відповідача не проживають у вказаній квартирі більше року без поважних причин та не беруть участь у витратах по її утриманні, проведенні ремонту. Посилаючись на те, що реєстрація відповідачів обмежує його права як власника, просив суд задовольнити позовні вимоги та усунути перешкоди у користуванні квартири шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування зазначеною квартирою.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Висновок Верховного Суду

Звертаючись до суду із позовом про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, позивач посилався на те, що його колишня дружина та донька, які зареєстровані в спірній квартирі, понад рік, не проживають у квартирі, що відповідно до положень статті 405 ЦК України є підставою для втрати права їх користування цим житлом.

ВС підкреслив, що відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналіз статті 405 ЦК України дає підстави для висновку, що саме власник має право вимагати від осіб, які є членами його сім’ї та не є власниками цього житла, усунення порушення його прав шляхом визнання їх такими, що втратили право користування. Можливість визнання такими, що втратили право користування житлом власника/співвласника законодавством не передбачена та є виключно в силу наявних конституційних гарантів захисту права власності, його непорушності та збереження за власником.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що житлове приміщення належить на праві спільної сумісної власності особі_1, особі_2, особі_3 та особі_5. Отже, встановлено, що відповідачі (особа_2 та особа_3) є співвласником вказаної квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України (тут і надалі – в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства).

ВС наголосив, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження суб’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Статтею 346 ЦК України врегульовані підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам`яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Вирішуючи вимоги щодо наявності підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що відповідачі не втратили право власності на вказану квартиру в силу вимог статей 319, 321 ЦК України.

Доказів, які б свідчили про припинення права власності відповідачів на належну їм частку в спірній квартирі в розумінні статей 346, 365 ЦК України не надано, а тому суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки положення частини другої статті 405 ЦК України не розповсюджуються на спірні правовідносини.

Крім того, суд першої інстанції роз’яснив позивачу, що зазначене не позбавляє його права на звернення до суду за захистом його прав як співвласника житла у випадку дійсності порушення іншими співвласниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у спосіб, передбачений законом.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі не є членами його сім’ї, оскільки вони не є подружжям та спільно не проживають із 2013-2014 років, не ґрунтуються на законі та є безпідставними, оскільки, як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, спірна квартира є спільною сумісною власністю.

Таким чином, зазначені позивачем обставини про те, що відповідачі були відсутні в квартирі за місцем реєстрації понад 1 рік, не свідчать про їх відмову від права власності на нерухоме майно та не є підставами для припинення права власності на нього.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Источник sud.ua

Читайте также:

• Обмеження права на апеляційне оскарження рішень: правова позиція ВП ВС
• Комунальні витрати подружжя: ВС висловився щодо стягнення коштів за оплату житлово-комунальних послуг
• Чи може бути передано право на обов’язкову частку в порядку спадкування: рішення ВС

Мы проконсультируем Вас, поможем организовать бизнес, выбрать систему налогообложения, а в случае необходимости – сопроводим процесс организации Вашего бизнеса по юридическим, бухгалтерским, налоговым, а также финансовым вопросам. И поверьте, Ваши деньги непременно вернутся к Вам.