Два та більше випадки несплати орендної плати, передбаченої договором, є підставою для розірвання договору оренди землі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 313/780/19 та встановив, що два та більше випадки несплати орендної плати, передбаченої договором, є підставою для розірвання договору оренди землі.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що особа_1, особа_2, особа_3, особа_4, особа_5, особа_6 звернулися до суду з позовом до особи_7 про розірвання договору оренди землі у зв’язку з несплатою орендної плати.
Позовна заява мотивована тим, що їм на праві власності на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, належить земельна ділянка загальною площею 42,9077 га, яка розташована на території Запорізької області, Веселівського району, Менчикурівської сільської ради, Фермерського господарства «К», призначена для ведення фермерського господарства.
Між ними та відповідачем було укладено договір оренди землі. За умовами укладеного договору вони, як орендодавці, надали, а відповідач, як орендар, прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
Відповідно до пункту 9 договору, орендна плата вноситься у формі та розмірі: у грошовій формі у розмірі ставки земельного податку (0,1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки – 409,45 грн).
З моменту укладення договору, відповідачем не виконувались зобов’язання в частині сплати орендних платежів на їх користь. На момент звернення до суду заборгованість з орендної плати становить 4 503,95 грн.
Вказували, що відповідач використовує земельну ділянку, проте орендну плату своєчасно не сплачує, у результаті чого істотно порушує умови укладеного договору оренди, що є підставою для його розірвання.
Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач належно здійснював виплати за спірним договором оренди землі з 2008 до 2015 року, проте повністю припинив виконання зобов`язань з оплати орендної плати у 2016, 2018, 2019 роках. Отже, відповідач допустив систематичну несплату орендної плати, що є підставою для розірвання договору на вимогу орендодавців.
Висновок Верховного Суду
ВС зауважив, що відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» у редакції чинній на момент укладення договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Аналіз вищевказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, оцінивши всі надані сторонами докази і проаналізувавши їх доводи та заперечення за своїм внутрішнім переконанням, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач систематично не виконував обов’язку зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 31 березня 2008 року, а саме не сплачував орендну плату у 2016, 2018, 2019 роках, що є підставою для розірвання вказаного договору.
Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності у представника позивачів повноважень на представлення їх інтересів, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Таким чином, судові органи чітко відокремлені від інших органів державної влади.
Також, ВС підкреслив, що згідно з підпунктом 15.4 пункту 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням за необхідності виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на дання правової договори, зокрема в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога».
Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду.
ВС зауважив, що заявник правильно вказує, що представник позивачів надав до суду першої інстанції ордери на представництво їх інтересів, які не відповідають вказаним вимогам, оскільки в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» у них вказано «у будь-яких органах».
Проте, на думку колегії суддів, вказана обставина не може бути підставою для скасування правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення суду апеляційної інстанції у цій справі, оскільки: позивачі не оскаржували судове рішення з наведеної підстави, а жоден з учасників процесу не висловлював свої заперечення чи сумніви у повноваженнях представника позивачів; звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, представник позивачів надав суду ордери, які повністю відповідають вимогам Закону № 5076-VI, зокрема у них, у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» вказано «у будь-яких органах, у т.ч. Запорізькому апеляційному суді», а подаючи до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, представник позивачів надав ордери, у яких вказано «у Верховному Суді».
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду – без змін.
Читайте также:
- Які вимоги майнового характеру може висувати ДФС: висновок ВС
- Законность налогообложения суммы компенсации морального вреда: решение ВС
- ВС/КГС: Незасвідчені або неправильно засвідчені копії документів можуть бути належними, проте недопустимими доказами у справі і є підставою для скасування судового рішення (ВС/КГС у справі № 904/8549/17 від 11 липня 2018 р.)
- Невиплата належних працівникові коштів при звільненні: позиція ВП ВС
Комерційна практика 
Міжнародна практика. Юридичний супровід зовнішньоекономічної діяльності (ОВД)