Борг за тепло: що не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.
Тарифи на послуги теплопостачання зростають з року в рік і все більше набирає обертів проблема, коли власники квартир самовільно відключаються від опалення, вважаючи, що тоді не прийдеться сплачувати за послуги. Однак…
Споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Так, саме це питання досліджував суд у справі № 344/17418/20, суть якої полягала в тому, що позивач звернуся в суд з позовом до відповідачів та просив стягнути борг за послуги за теплопостачання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач надає послуги теплопостачання споживачам відповідачам, які є власниками квартири. Станом на час розгляду даної справи ними спожито послуг теплопостачання на суму 58 993,92 грн, однак всупереч вимогам чинного законодавства України не оплачено вказаної вартості цих послуг, у зв’язку з чим утворилася заборгованість у вказаній сумі.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Задовольняючи позов, суд виходив з положень ст. 509, 526, 815, 901, 903, ЦК України, ст. 1., 21, 22, 23, 24, 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», встановивши, що відповідного договору між позивачем чи балансоутримувачем та відповідачами не укладено, доказів на підтвердження дотримання ними нормативно встановленої процедури відключення власної квартири від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2005 року № 4, не надано, враховуючи те, що місце проживання обох із відповідачів зареєстровано у вищевказаній квартирі, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, стягнувши в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача заборгованість за послуги теплопостачання та витрати по сплаті судового збору.
З такими висновками не в повній мірі погодився апеляційний суд та зазначив, що з відповідач звернувся до ДМП «І» про засвідчення факту самовільного відключення цієї квартири від мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання. У відповідь на цю заяву працівниками підприємства складено акт про самовільне відключення зазначеної квартири від мережі та направлено відповідачу лист, у якому роз’яснено порядок відключення.
Також, зі змісту акту обстеження квартири, на момент обстеження квартири батареї опалення від`єднані від стояків централізованого опалення, а труба гарячої води обрізана. В квартирі встановлено обладнання індивідуального опалення з використанням газового котла, під`єднаного до газового стояка труби. Дане обладнання дозволяє обігріти квартиру та підігрівати воду для побутових потреб. Зі слів власника квартири дане обладнання змонтоване та введено в експлуатацію в серпні 2014 року.
На підтвердження факту введення в експлуатацію системи автономного опалення з 2014 року представником відповідачів надано договір на технічне обслуговування опалювального обладнання від 20.08.2014 року, робочий проект реконструкції газопостачання квартири, виконавчо-технічну документацію на підземний (наземний) газопровід, газовий ввід, ввідний газопровід та внутрішньо будинкове-внутрішньоцехове) газообладнання.
Апеляційний суд підкреслив, що з відповіді ТОВ «І»станом на 03.03.2021 року по особовому рахунку відповідча, станом на 01.03.2021 року заборгованість за послуги постачання природного газу становила 4055,52 грн. Крім того, в матеріалах справи наявний лист з інформацією про походження об’ємів (обсягів) спожитого газу у період з липня 2015 по лютий 2021 року та порядок нарахування.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення суми заборгованості із відповідача-1.
Згідно ізст.360ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління,утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів),а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
За змістом ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Таким чином, за аналогією закону, слід дійти висновку, що співвласник відповідно до своєї ідеальної частки у праві спільної сумісної власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплатіподатків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
Таким чином, механізм солідарного стягнення витрат по утриманню майна із співвласників взагалі не може бути застосований. В цій частині судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права.
Крім того, не перевірено хто був власником квартири у період часу, за який нарахована заборгованість за послуги теплопостачання, тобто неповно засновані обставини, які мають значення для справи, що є порушення норм процесуального права і потягло за собою ухвалення помилкового рішення.
Встановлено, що власником квартири до 4.05.2020 був відповідач-2, що підтверджується Інформацією з державного реєстру з прав на нерухоме майно та реєстру прав власності. Апеляційний суд підкреслив, що власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.Таким чином, за позовом має відповідати саме відповідач-2.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що вимоги у справі не підтверджено доказами, а саме договором, укладеним між сторонами, адже згідно правового висновку Верховного Суду у постанові у справі № 210/5796/16-ц від 18.03.2019 споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Закон передбачає, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої воді, здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Так, пунктами 25, 26 вказаних Правил передбачено, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води регламентується Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 і здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно доЗакону України «Про теплопостачання»схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки, державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
Хоча відповідач не отримував у квартирі послуг централізованого опалення, однак ці обставини настали внаслідок самовільного порушення Порядку відключення від мереж централізованого опалення самим відповідачем і встановлення у квартирі альтернативного опалення, тому ці обставини не виключають його обов`язку оплатити послуги теплопостачання позивачу.
Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що відповідачем не представлено доказів, що послуги з централізованого опалення не надавалися в цілому у бидинку, зокрема не опалювалися місця загального користування.
У зв`язку з тим, що позивач несе обов`язки, нарівні з іншими мешканцями будинку, щодо утримання будинку, тому на нього, в тому числі, покладений тягар щодо витрат за послуги централізованого опалення і місць загального користування. Таким чином, доводи позивача про ненадання послуг відповідачем взагалі і неправомірність нарахування плати за централізоване теплопостачання, не приймаються судом.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Отже, суд вірно дійшов висновку про наявність обов`язку перед позивачем зі сплати наданих послуг з централізованого опалення, порушення зобов`язань, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає до стягнення. При цьому, на час розгляду справи у суді першої інстанції надані позивачем докази та розрахунки не спростовані відповідачем.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог Державного міського підприємства «І» до відповідача-2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, стягнувши з нього на користь Державного міського підприємства «І» заборгованість за послуги теплопостачання за період з жовтня 2017 року по квітень 2020 року в розмірі 58 993,92 грн. У задоволенні позову Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до відповідча-1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання слід відмовити.
Самовільне відключення квартири від опалення – не звільняє від оплати послуги
Не менш цікавою є інша справа № 487/955/18, в якій Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду досліджував питання чи є самовільне відключення від мереж централізованого опалення підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.
Суть справи полягала в тому, що до початку опалювального сезону, під час проведення ремонту позивач прийняв рішення про відмову від споживання теплової енергії, яка постачалась ПрАТ «Миколаївська електроцентраль», влаштувавши при цьому електричне опалення на підставі технічних умов ПАТ «Миколаївобленерго».
Пізніше, позивач виконав роботи з демонтажу системи централізованого опалення квартири та направив на адресу відповідача заяву, в якій зазначив, що він як власник квартири вирішив відмовитися від споживання теплової енергії за допомогою централізованого опалення через її високу вартість та, оскільки вказане від’єднання не порушує права інших власників квартир, просив припинити нараховувати плату за опалення за відповідним особовим рахунком у зв’язку із фактичною неможливістю споживання тепла.
Втім, листом ПрАТ «М» позивачу було відмовлено в припиненні нарахування відповідної оплати з посиланням на заборону відключення помешкань від централізованого теплопостачання без влаштування альтернативного джерела опалення квартири.
Тож, з урахуванням викладеного, позивач просив зобов’язати ПАТ «М» припинити нарахування оплати за постачання теплової енергії.
Рішенням Суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив. Та не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, касатор подав касаційну скаргу.
Розглядаючи справу, ВС нагадав, що у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 1706цс15 зазначено, що «відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 6 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому. Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення квартири від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг із постачання тепла. Оскільки відповідачі відключилися від централізованого опалення з порушенням порядку передбаченим законодавством, тому вимоги позивача є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню».
Також ВС підкреслив, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 липня 2020 року в справі № 554/946/18 (провадження № 61-44416св18) зроблено висновок, що «єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинним законодавством України не передбачено».
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1192цс15 зазначено, що «підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. Таким чином КП «Ізмаїлтеплокомуненерго» виконало свої зобов’язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач зобов’язаний оплатити надані послуги. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мереж теплопостачання. Отже, самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання».
Установивши, що в справі, яка переглядається, позивач не дотримався встановленої процедури, здійснивши самовільне відключення від мережі централізованого опалення та не надавши акт міжвідомчої комісії про надання дозволу відключення житлового будинку в цілому від централізованого опалення, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для припинення нарахування позивачеві оплати за постачання теплової енергії.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
Коммерческая практика 
Международная практика 
Организация бизнеса 
Судебная практика 
Частный адвокат 
