Принцип добросовісності в адміністративному процесі: позиція Верховного Суду

Верховний Суд розглянув справу про накладення штрафу за порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), за участю третіх осіб: публічного акціонерного товариства (третя особа 1) та товариства з обмеженою відповідальністю (третя особа 2), про визнання протиправною та скасування постанови.

Суть цієї справи полягає у тому, що за результатом проведення планового заходу перевірки позивача НКРЕКП складено акт щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері енергетики та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, в якому зафіксовано відсутність довідки (акта звірки), яку мала надати третя особа 1 позивачу про відсутність простроченої заборгованості перед постачальником (третьою особою 2), що свідчить про порушення товариством вимог пункту 2.1 глави 2 Ліцензійних умов у частині дотримання вимог статті 14 Закону України «Про ринок природного газу» та пункту 4 розділу II Правил щодо реалізації прав споживачів на зміну постачальника та порядку зміни постачальника. За результатами розгляду акта на засіданні Комісії прийнято постанову про накладення штрафу на товариство за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу.

Не погоджуючись з цією постановою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. При цьому суд виходив з того, що НКРЕКП не надано оцінку третій особі 1 через призму поняття «діючий постачальник», відтак помилково зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 2.1 глави 2 Ліцензійних умов у частині дотримання вимог статті 14 Закону України «Про ринок природного газу» та пункту 4 розділу II Правил щодо реалізації прав споживачів на зміну постачальника та порядку зміни постачальника.

Постановою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу НКРЕКП задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що третя особа 2 є діючим постачальником газу, оскільки постачала природний газ третій особі 1 у відповідному періоді постачання (проте постачання припинилось у зв`язку з несплатою ним заборгованості), а тому відсутність довідки (акта звірки), яку мала надати третя особа 1 позивачу про відсутність простроченої заборгованості перед діючим постачальником свідчить про порушення товариством вимог пункту 2.1 глави 2 Ліцензійних мов.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, залишив касаційну скаргу товариства без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду на підставі аналізу положень статей 14, 59 Закону України «Про ринок природного газу», пункту 5 розділу І, абзацу четвертого пункту 4 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі — Правила), дійшла висновку про те, що у разі зміни постачальника природного газу, споживач для укладення договору постачання природного газу має надати новому постачальнику, зокрема, довідку (акт звірки розрахунків) про відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений газ перед діючим постачальником за поставлений природний газ, підписану діючим постачальником (за його наявності).

Суд акцентував увагу на тому, що ця умова встановлена законодавством з метою перевірки дотримання споживачем вимог частини другої статті 14 Закону України «Про ринок природного газу», зокрема у частині дотримання правил зміни постачальника, у тому числі обов`язку щодо здійснення повного остаточного розрахунку з попереднім постачальником.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення позапланового заходу контролю НКРЕКП зафіксовано факт відсутності довідки (акта звірки) про відсутність простроченої заборгованості перед діючим постачальником, яку мала надати третя особа 1 позивачу перед укладенням з нею договору на постачання природного газу, а договір, укладений між третіми особами на постачання природного газу було розірвано у зв`язку з утворенням у третьої особи 1 заборгованості за спожитий природний газ, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувана постанова НКРЕКП є правомірною та відповідає іншим вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Колегія суддів також вказала, що той факт, що станом на момент укладення договору між третьою особою 1 та позивачем договір між третіми особами було розірвано, не змінює того, що третя особа 2 постачала природний газ третій особі 1 у відповідному періоді постачання (проте постачання якому припинилось у зв`язку з несплатою ним заборгованості), тобто товариство було діючим щодо третьої особи 1 постачальником газу.

Верховний Суд також зауважив, що у практиці вирішення приватно-правових спорів застосовується доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі — «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці); в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться засада добросовісності як одна із складових верховенства права. При цьому, під час вирішення деяких категорій публічно-правових спорів також слід виходити з того, що добросовісність — це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інших субʼєктів правовідносин; поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 380/744/20 (адміністративне провадження № К/9901/19704/21).

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій

Источник sud.ua