ВС роз’яснив, коли правочин визнається вчиненим під впливом обману

Особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин.

Особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб’єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/18600/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «П» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «П» про визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ зазначило, що договір поруки укладений позивачем під впливом обману, у зв’язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення його відповідачем в оману під час укладення оспорюваного договору поруки, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу (позивача) введено в оману.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Також ВС підкреслив, при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Отже, обман — це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб’єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

ВС відзначив, суди попередніх інстанцій вказали, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору від, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, оскільки наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення оспорюваного договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення, здійсненого в порядку ст. 627 ЦК України.

Також, встановивши, що оспорюваний договір поруки всупереч положень ст. 558 ЦК України не містить умови про оплату боржником послуг, наданих поручителем, а відтак є безоплатним, суди зазначили, що за таких обставин оспорюваний договір поруки виключає можливість отримання позивачем прибутку за цим договором як мети укладення та виконання договору поруки.

За таких встановлених обставин, суди дійшли висновку, що позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі ст. 230 ЦК України, не довів самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, тому відмовили у задоволенні позову.

Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова Північного апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста Києва прийняті з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Источник sud.ua