ЄСПЛ постановив рішення у справі, яка стосувалася підбурювання поліцією до злочину

Ключовими питаннями було те, чи вчинили б засуджені те саме без втручання поліції та наскільки правомірне їх засудження у зв’язку з цим.

15 жовтня ЄСПЛ постановив рішення у справі «Акбай та інші проти Німеччини» (CASE OF AKBAY AND OTHERS v. GERMANY). Справа стосувалася трьох чоловіків, яких засудили за доставку наркотиків до Німеччини. Втім, було одне «але» – діяли вони не самостійно, адже одним із факторів здійснення злочину стало «сприяння» представників поліції. Заявники стверджували, що не вчинили б злочину, якби не дії поліцейських під прикриттям. Також вони вважали, що мало місце порушення їхнього права на справедливий суд, адже суди прийняли до розгляду докази, зібрані у ході такого підбурювання.

Разом з тим, у цій справі мав місце ще один важливий момент. ЄСПЛ приділив суттєву увагу питанню про те, чи мають право близькі родичі загиблого подати до Суду заяви у справах, що не стосуються порушення права на життя загиблого.

Інформатори та підготовка злочину

У вересні 2009 року інформатор повідомив поліцію, що N.A. (чоловік першої заявниці) продає значні обсяги героїну. Завдяки прослуховуванню поліція встановила, що він таємно обговорював якісь справи, пов’язані із великими сумами грошей. Втім, прямих доказів торгівлі наркотиками не було. Поліція залучила ще іншого інформатора.

За 4 місяці інформатор втерся у довіру до N.A. та встановив, що той зацікавлений у торгівлі гашишем та кокаїном. У серпні 2010 року інформатор організував для чоловіка заявниці знайомство із підставним робітником К. порту Бремергавен, який буцімто міг допомогти у доставці наркотиків до Німеччини. Чоловіки домовилися, що інформатор та підставний працівник порту отримають від N.A. по 50 тисяч євро за допомогу у доставці наркотиків. При цьому N.A. повідомив, що у нього є людина, яка підготує «посилку» з Південної Америки –  хоча насправді такої людини у нього не було.

Для того, аби знайти «вигаданого» постачальника, N.A. залучив третього заявника. Втім, його допомога також не мала результату. Поліції було відомо про невдачі N.A., але інформатор повідомляв кураторам, що N.A. не відмовляється від ідеї доставити наркотики. У разі успіху операції інформатор мав отримати значну грошову винагороду – можливо, через це він не хотів припиняти операцію.

У травні 2011 року N.A. та його друг (другий заявник) поїхали до Нідерландів, де знайшли людину, яка була готова організувати поставку 100 кг кокаїну до порту Бремергавен. Другий заявник виступав посередником між N.A. та постачальниками, а третій перевозив наркотики до Берліна. 18 травня N.A. та працівник порту К. витягли наркотики з визначеного контейнера у порту та доставили їх на квартиру, яку допоміг винайняти К. У цей день N.A., другого та третього заявників заарештували. Пізніше усі заарештовані зізналися.

Розгляд справи національними судами

Суд встановив такі покарання:

• A. – 4 роки та 5 місяців ув’язнення за незаконне ввезення наркотиків та наркотрафік;
• другий заявник – 3 роки ув’язнення за допомогу та сприяння ввезенню;
• третій заявник – 4 роки ув’язнення за зберігання наркотиків.

У ході розгляду регіональний суд вирішив, що свідчення інформатора не можна сприймати як докази, адже він був матеріально зацікавлений – мав отримати премію, якщо підсудних визнають винними. Також суд вирішив не надавати суттєвої ваги свідченням кураторів інформатора, бо їх інформація базувалася на його потенційно упереджених доповідях.

Також регіональний суд встановив, що поліція підбурювала N.A. та другого заявника до скоєння злочину, що є порушенням принципу верховенства права і, відповідно, позбавило їх права на справедливий суд. Також суд встановив, що інформатор порушував наказ бути пасивним і активно підбурював N.A. здійснити поставку наркотиків. Більше того, на думку суду, поведінка інформатора та працівника порту К., а також їх вимога отримати по 50000 євро винагороди сприяли тому, що N.A. вирішив імпортувати більше наркотиків, ніж та кількість, у торгівлі якою його підозрювали на підставі прослуховування. Що ж до третього заявника, то суд вирішив, що його діяння не були підбурені поліцією, адже вони не стосувалися питання перевезення наркотиків до Берліна, а тому це було його самостійне рішення. На підставі цього суд зменшив строки ув’язнення для N.A. та другого заявника.

Усі троє подали апеляцію до Федерального Верховного суду, у якій зазначали, зокрема, що провадження проти них мало бути припинене, зважаючи на те, що мала місце провокація до вчинення злочину з боку поліції. Зокрема, другий заявник посилався на практику ЄСПЛ, відповідно до якої суд не має приймати усі докази, отримані у ході провокації (включно із зізнанням). ФВС відхилив апеляцію.

Після цього засуджені звернулися із конституційною скаргою до Федерального Конституційного суду, стверджуючи, що попередні суди порушили їхнє конституційне право на справедливий суд. Позивачі вважали зменшення строку покарання недостатньою «компенсацією» за порушення права на справедливий суд у вигляді поліцейської провокації. Втім, ФКС вирішив, що порушення їхніх конституційних прав у рішеннях судів не було. На думку ФКС, варто мати на увазі, що верховенство права має не лише захищати інтереси обвинувачених, але і суспільний інтерес щодо кримінального переслідування злочинців. У зв’язку з цим, не в усіх випадках поліцейська провокація нівелює всі докази вчинення злочину. Невдовзі після рішення ФКС, N.A. помер, а тому до ЄСПЛ звернулася його дружина – перша заявниця.

Право дружини представляти N.A. у ЄСПЛ

Першою проблемою, яку необхідно було вирішити Суду – чи має право вдова N.A. подавати заяву до ЄСПЛ щодо можливого порушення його права та потенційно вимагати компенсацію за це? На думку уряду Німеччини – ні, адже заявниця не була жертвою порушення, а також не може бути непрямою жертвою порушення прав її чоловіка. Заявниця не погоджувалася з такою позицією. На її думку, вона має суттєвий моральний та матеріальний інтерес у встановленні факту порушення права її чоловіка та відновленні його репутації.

ЄСПЛ зазначив, що заявником у справі може бути особа, яка може підтвердити, що події/заходи, які оскаржуються у заяві, мали прямий вплив на неї. Втім, усталена практика Суду визначає, що заяви до ЄСПЛ мають подавати живі жертви оскаржуваних подій чи їхні представники.

«У випадках, коли пряма жертва померла до подачі заяви до Суду, підхід Суду загалом має заборонний характер. Він зазвичай відхиляє клопотання щодо представництва іншим особам, крім випадків, коли вони можуть продемонструвати прямий вплив на свої права або коли у заяві підіймаються питання загальних інтересів, що стосуються «поваги до прав людини» і спадкоємець заявника має легітимний інтерес буди представником у заяві», – зазначено у рішенні.

Також суд підкреслив, що загалом прийнятно ставиться до заяв від найближчих родичів осіб, обставини смерті яких підпадають під порушення права на життя, але таке ставлення, загалом, не поширюється на справи щодо порушення  інших прав. Разом з тим, варто розуміти, що легітимність інтересів заявника у справах, що стосуються «поваги до прав людини», Суд визначає, виходячи із обставин кожної справи.

ЄСПЛ, розглянувши обставини цієї заяви, дійшов висновку, що бажання відновити репутацію померлого чоловіка, шляхом визнання рішення судів неправомірними, у обставинах цієї справи є легітимною метою для заявниці представляти свого чоловіка. Разом з тим, на думку Суду, питання призначення покарання на підставі доказів, які зібрали у ході підбурювання правоохоронцями людини до злочину, є належним питанням, що стосується прав людини, а тому представництво заявниці також є доречним.

Розгляд справи ЄСПЛ

Для розгляду справ, які стосуються можливого порушення прав заявників на справедливий суд через підбурювання до злочину, Суд розробив спеціальний тест. Стосується він визначення того, чи не здійснювали правоохоронці надмірний тиск на підозрюваного або прямо сприяли вчиненню злочину. Для цього необхідно оцінити підстави проведення таємної операції та поведінку правоохоронців у її ході – чи були об’єктивні підстави вважати, що заявник займався кримінальною діяльністю або був схильний до вчинення злочину.

 «Суд встановив у цьому плані, зокрема, що органи влади не мають належних підстав підозрювати особу у її залученні до наркотрафіку, якщо у неї немає попередніх судимостей, щодо неї не відкрито досудове провадження та до контакту із поліцією не було підстав вважати, що ця особа залучена до торгівлі наркотиками», – відзначили у ЄСПЛ.

Більше того, обов’язок довести відповідність таємної операції цим критеріям Суд покладає на державу. Далі Суд підкреслив, що у справах, пов’язаних із наркотиками, поліція часто переходить межу і тисне на підозрюваних.

Так само ЄСПЛ розробив тест для визначення того, чи був справедливим суд у справі, що стосується підбурювання звинуваченого до злочину правоохоронцями, який застосовується не лише у разі, коли даних для попереднього тесту недостатньо, але і тоді, коли попереднім тестом встановлено перебільшення повноважень правоохоронцями. Суть тесту полягає у визначенні того, чи національні суди вжили належних зусиль для того, аби розкрити обставини скарги про підбурювання.

Представниця України у ЄСПЛ суддя Ганна Юдківська на своїй сторінці у фейсбуці так описала цей тест:

• Чи було передбачуваним для поліції, що особа, безпосередньо підбурювана ними до вчинення злочину, буде контактувати з іншими особами для участі у злочині;
• Чи визначалася діяльність цих осіб також поведінкою поліцейських;
• Чи розглядались ці особи національними судами як співучасники злочину.

Застосувавши ці тести до обставин цієї справи, Суд встановив, що без поліцейського втручання N.A. та другий заявник не скоїли б свого злочину. Разом з тим національні суди неналежним чином визначили обставини втручання правоохоронців у злочин, що призвело до неповного виключення доказів, які виникли через підбурювання до злочину і призвели до їх засудження. У свою чергу, третій заявник мав судимість за злочини, пов’язані з наркотиками. Більше того, поліцейські не контактували з ним напряму, а тому не мали впливу на його бажання взяти участь у злочині. У зв’язку цим, Суд вирішив, що підбурювання N.A. поліцейськими не мало впливу на третього заявника, а тому його право на справедливий суд порушено не було.

Перша заявниця вимагала лише сатисфакції – визнання порушення права її чоловіка, що Суд визнав. Другий заявник вимагав 40700 євро моральної компенсації, втім Суд призначив виплатити йому лише 18000 євро. Третій заявник не отримав ані компенсації, ані сатисфакції, зважаючи на те, що Суд не знайшов порушення його прав.

Источник sud.ua

Читайте также:

• Вирок суду як доказ реальності/нереальності здійсненої операції: невизначеність позиції ВС
• Поділ спільного майна подружжя: ВС визначив порядок відшкодування вартості відчуженого майна
• Чи може бути передано право на обов’язкову частку в порядку спадкування: рішення ВС
• Чи є витяг з технічної документації про оцінку землі рішенням суб’єкта владних повноважень: постанова ВС