Звільнення особи від кримінальної відповідальності: ВС вказав на важливий аспект.
Визнання винуватості є правом, а не обов’язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами свої вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов’язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.
На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 552/5595/18.
Обставини справи
З матеріалів справи стає відомо, що чоловік підозрювався в тому, що він, маючи злочинний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень, шляхом пошкодження вхідних дверей незаконно, без дозволу, проник до квартири потрепілої, чим порушив недоторканність житла останньої.
Після цього, продовжуючи свою злочинну діяльність, він на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, маючи злочинний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно завдав удару табуретом по правій руці неповнолітньому, завдавши тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому дистального відділу, діалізу п`ятої п`ясної кістки з кутовою деформацією правої кістки, які належать до ушкоджень середнього ступеня тяжкості та легких тілесних ушкоджень.
Київський районний суд м. Полтави ухвалою відмовив у задоволенні клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження щодо нього у зв`язку із закінченням строків давності.
Полтавський апеляційний суд апеляційну скаргу прокурора задовольнив: скасував ухвалу суду першої інстанції та звільнив від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст.122 КК, на підставі ст. 49 КК, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України.
Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що доводи в касаційній скарзі про те, що невизнання особою своєї вини та заперечення факту вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 122 КК, позбавляло суд апеляційної інстанції можливості звільнити його від кримінальної відповідальності на підставах, визначених п. 3 ч. 1 ст. 49 КК, та закрити кримінальне провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, є необґрунтованими.
За змістом статей 284-288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
Отже, наявність таких умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим свої вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов’язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено.
ВС підкреслив, що відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину в чиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.
Виходячи з цих положень закону визнання винуватості є правом, а не обов’язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами свої вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов’язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.
Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках, за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.
ВС підкреслив, що суд апеляційної інстанції, установивши, що підозрюваний підтримував у суді першої інстанції клопотання прокурора та просив звільнити його від кримінальної відповідальності, обґрунтовано зазначив, що невизнання вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання про таке звільнення.
Твердження потерпілої і законного представника потерпілого про те, що підозрюваний неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення інших злочинів, у тому числі і під час перебігу строку давності, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який встановив, що згідно з даними довідки про судимості підозрюваний інших злочинів протягом 5 років з дня вчинення інкримінованих йому злочинів не вчиняв.
Верховний Суд залишив ухвалу Полтавського апеляційного суду без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
