За своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) – це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов’язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, із чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Питання щодо застосування положень статті 625 ЦК України вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, зокрема в контексті застосування її положень до відносин сторін, урегульованих нормами статей 693, 1212 ЦК України, а також пов’язаних із невиконанням судового рішення тощо.
Так, у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення частини другої статті 693 та частини другої статті 625 ЦК України, погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості оплаченого позивачем товару з урахуванням установленого індексу інфляції та 3 % річних, оскільки відповідач не виконав зобов’язання з передання товару позивачеві та не повернув на вимогу позивача сплачену ним вартість товару.
В іншій постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України:
- погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження №3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов’язань;
- зазначила, що у разі прострочення виконання зобов’язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України;
- не взяла до уваги доводів відповідача про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України може застосовуватись судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов’язання, оскільки ним якраз порушене позадоговірне грошове зобов’язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
У згаданій постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 у межах розгляду якої вирішувалося питання щодо можливості нарахування інфляційних втрат і 3 % річних на підставі положень статті 625 ЦК України за несвоєчасну сплату в порядку регресу страхового відшкодування, Верховний Суд України дійшов висновків, за змістом яких грошове зобов’язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема з факту завдання шкоди особі.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, згідно з яким відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов’язанням. Крім того, у цій же справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у:
- постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України);
- постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 про те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов’язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п’ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 цього Кодексу у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов’язальних правовідносин.
У постановах від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 та від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 Верховний Суд України дійшов таких висновків:
- право на повернення грошових коштів виникло у кредитора внаслідок порушення боржником обов’язку передати кредиторові відповідний товар, і це право не становить зміст основного зобов’язання;
- грошовим є зобов’язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору, натомість зобов’язання поставити товар, передати річ, здійснити будівництво тощо не набуває характеру грошового;
- стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав – повернення сплаченого авансу за непоставлений товар;
- за своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України;
- повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу, а не грошовим зобов’язанням;
- частиною третьою статтею 693 ЦК України законодавець передбачив спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов’язань з боку продавця, а саме нарахування процентів відповідно до статті 536 цього Кодексу.
Схожих висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 14 березня 2018 року у справі № 910/24853/13, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19, відповідно до змісту яких:
- грошовим є зобов’язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору, а зобов’язання поставити товар за своєю природою не є грошовим зобов’язанням і не набуває характеру грошового;
- за своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України;
- стягнення попередньої оплати не є наслідком порушення грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав – повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар;
- частиною третьою статті 693 ЦК України як спеціальною нормою передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов’язань з боку продавця, а саме можливість нарахування на суму попередньої оплати процентів відповідно до статті 536 ЦК України.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов’язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов’язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Правовідношення, в якому у зв’язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов’язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов’язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов’язання» книги п’ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов’язання. Приписи розділу І книги п’ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов’язань, у тому числі як на договірні зобов’язання (підрозділ 1 розділу III книги п’ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов’язання (підрозділ 2 розділу III книги п’ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов’язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов’язань.
Читайте также:
- Булінг: правове регулювання та судова практика
- Обмеження права на апеляційне оскарження рішень: правова позиція ВП ВС
- Коли можливе примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності
- Верховний Суд ініціював відступ від усталеної практики щодо поновлення виплати пенсії за віком
- Горячее водоснабжение: условия получения компенсации за некачественную услугу
Комерційна практика 
Міжнародна практика. Юридичний супровід зовнішньоекономічної діяльності (ОВД)