Оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою: позиція ВС

ККС ВС: хоча законодавець не привів КПК у відповідність до рішення КСУ, право особи на оскарження судового рішення не може бути обмежене.

Та обставина, що ч. 2 ст. 392 КПК не приведена законодавцем у відповідність до Конституції України, необхідність чого встановлено рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, не може бути підставою для обмеження права особи на оскарження судового рішення. До такого висновку у своїй постанові від 2 вересня 2020 року дійшов Касаційний кримінальний суд по справі 398/212/17.

Так, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалою від 19 травня 2020 року продовжив дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого на 60 днів – до 17 липня 2020 року. Суддя Кропивницького апеляційного суду ухвалою від 28 травня 2020 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на вказану ухвалу суду першої інстанції у зв`язку з тим, що ч. 2 ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України не приведена законодавцем у відповідність до Конституції України згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, тобто через відсутність процесуально визначеного порядку, строків апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою на стадії судового розгляду кримінального провадження та процедури апеляційного розгляду таких проваджень, дійшовши висновку про те, що зазначене судове рішення згідно з нормами кримінального процесуального закону апеляційному оскарженню не підлягає.

У касаційній скарзі обвинувачений просив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження скасувати та направити провадження на новий апеляційний розгляд. Обвинувачений зазначає, що рішення суду про відмову у відкритті провадження істотно порушує його право на апеляційне оскарження, визначене ст. 24 КПК, ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиція ККС ВС

У своєму рішення ККС ВС зазначив таке.

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, а також відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому процесі.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, до яких відноситься і забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

13 червня 2019 року Конституційний Суд України у справі № 4-р/2019 визнав неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання особи під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення безпідставним є обмеження на окреме оскарження ухвал про продовження строку тримання особи під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції.

Як убачається з матеріалів провадження, оскаржену обвинуваченим в апеляційному порядку ухвалу про продовження строку тримання його під вартою постановлено під час судового провадження в суді першої інстанції.

Оскільки норма про обмеження окремого оскарження ухвал про продовження строку тримання особи під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції, була визнана неконституційною, апеляційний суд необґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого.

Та обставина, що ч. 2 ст. 392 КПК не приведена законодавцем у відповідність до Конституції України, необхідність чого встановлено рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, не може бути підставою для обмеження права особи на оскарження судового рішення.

Враховуючи викладене, касаційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню, зробив висновок ККС ВС.

Слід зазначити, що законодавець дійсно дуже затягнув питання стосовно приведення ч. 2 ст. 392 КПК у відповідність до рішення КСУ.

Так, відповідний законопроект 2315 було подано ще 25 жовтня 2019 року, тобто майже рік тому. Наразі він готується на другого читання.

Источник sud.ua

Читайте также:

• Визначення майнового стану сторони процесу є оціночним і залежить від доказів: постанова КАС ВС
• Невиплата належних працівникові коштів при звільненні: позиція ВП ВС
• ВП ВС розглянула справу про відмову від підписання акту погодження меж суміжним землекористувачем
• Поважні причини пропущення строку для прийняття спадщини
• ВС/КЦС: Відмова сусіда у підписанні АКТУ погодження меж НЕ є порушенням права на приватизацію земельної ділянки і НЕ потребує оскарження у суді (ВС/КЦС у справі №346/4408/15-ц від 18 квітня 2018 р.)