Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду, тому доводи скаржника про те, що у матеріалах справи відсутнє підтвердження направлення на адресу Товариства рішення суду першої інстанції, спростовуються наведеним вище.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 911/3142/19.
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення штрафу та пені за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з рішенням Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (Відділення) по справі «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», на Товариство накладено штраф за ненадання інформації на вимогу голови Відділення у встановлений строк в розмірі 68 000 грн, проте останнє не виконало зобов`язання зі сплати штрафу, у зв`язку з чим Відділенням також нараховано до стягнення 68 000 грн пені.
Рішенням господарського суду Київської області позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 68 000 грн та пеню в сумі 68 000 грн шляхом зарахування вказаних сум у дохід загального фонду Державного бюджету України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що наведені скаржником обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, доказів на підтвердження об’єктивних перешкод для своєчасного вчинення процесуальних дій суду не надано, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, касатор подав касаційну скаргу, зокрема зазначав, що не отримував рішення господарського суду Київської області, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження направлення зазначеного рішення суду першої інстанції на адресу Товариства. Про існування оскаржуваного рішення Товариство дізналося з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Висновок Верховного Суду
Верховний Суд відхилив зазначені аргументи скаржника, оскільки згідно з матеріалами справи рішення суду першої інстанції від 20.05.2020 направлено на адресу Товариства 18.06.2020 рекомендованою кореспонденцією, проте повернуто суду першої інстанції з відміткою органу поштового зв’язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Крім того, Верховний суд зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, доводи скаржника, що у матеріалах справи відсутнє підтвердження направлення на адресу Товариства рішення суду першої інстанції, спростовуються наведеним вище.
Також ВС зауважив, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»).
Оскільки представник Товариства був присутній у судовому засіданні, яке відбулося 26.02.2020, а також ухвалою суду першої інстанції повідомлений про призначення справи до розгляду на 20.05.2020, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, тобто Товариство було обізнане про існування судового провадження у справі, останнє мало вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого йому судового провадження, стан надходження поштової кореспонденції тощо.
З огляду на викладене, ВС погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем пропущений строк, встановлений законом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а у клопотанні про поновлення строку скаржником не наведено достатнього обґрунтування та не зазначено об’єктивних обставин непереробної сили, що стали причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
