Алгоритм дії захисника при ЗАТРИМАННІ особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення

AGTL

27.09.2018

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ:

Порушення права:

  •  на свободу та
  • особисту недоторканість

І. Конвенція з прав людини та Рішення Європейського суду з прав людини:

  • 31.03.2011 р. «Новак проти України»

55. Суд повторює, що стаття 5 Конвенції гарантує фундаментальні права на свободу і безпеку. Це право має першорядне значення в «демокра­тичному суспільстві» за змістом Конвенції (див. Де Вільде, Оомс і Версип, 18 червня 1971, § 65, Серія А, п. 12, та Вінтерверп проти Нідерландів, 24 жовтня 1979, § 37, Серія А, п. 33). Перелік виключень, викладених у статті 5 § 1, є вичерпним (див. Labita проти Італії [GC], № 26772/95, § 170, ЄСПЛ 2000-IV, та Куінн проти Франції, 22 березня 1995 року, § 42, Серія А, № 311), і тільки вузьке тлумачення цих винятків відповідає меті цього поло­ження, а саме: забезпечити, щоб ніхто безпідставно не був позбавлений свободи (див. Енгель та інші проти Нідерландів, 8 червеня 1976, § 58, Серія А, п. 22, та Амур проти Франції 25 червня 1996, § 42, Reports 1996-III).

56. Крім того, Суд нагадує, що є важливим, щоб позбавлення волі відбу­валось з дотриманням загального принципу правової визначеності. Тому необхідно, щоб умови позбавлення волі були чітко визначені національним законом і сам закон був передбачуваним у застосуванні, так щоб він від­повідав стандарту «законності», встановленому Конвенцією, – стандарту, який вимагає, щоб усі права були досить точними, щоб дозволити людині (якщо це необхідно, за допомогою відповідної консультації) передбачити, в ступені, розумному за даних обставин, наслідки, які дана дія може спричи­нити за собою (див. Барановський проти Польщі, скарга № 28358/95, § 52, ЄСПЛ 2000-III).

57. Суд також нагадує, що … позбавлення волі, яке є законним у відпо­відності з національним законодавством, все ще може бути свавільним і суперечити Конвенції. Крім того, тримання під вартою буде «свавільнім» там, де, незважаючи на дотримання букви національного законодавства, спо­стерігається елемент несумлінності чи обману з боку влади (див. Боза проти Франції, 18 грудня 1986 року, § 59, Series п. 111, та Сааді, наведено вище, § 69) або там, де національні органи знехтували прагненням застосувати від­повідний закон правильно (див. Benham проти Сполученого Королівства, 10 червня 1996 року, § 47, Звіти про постанови і рішення 1996-III … Marturana проти Італії, скарга №63154/00, § 80, 4 березня 2008 р.).

  • 21.04.2011 р. «Нечипорук, Йонкало проти України»

173. Заявник стверджував, що його затримання 20 травня 2004 року не ґрунтувалось на обґрунтованій підозрі у вчиненні ним правопорушення. Він також зазначив, що його затримання з 13 год. до 22 год. 45 хв. 20 травня 2004 року взагалі не було задокументоване, тоді як подальше його за­тримання, визначене як адміністративне, було лише приводом для забез­печення можливості допитати його у зв’язку з розслідуваним убивством. Заявник наголосив, що навіть цей несправжній привід зник 22 травня 2004 року, коли експерт склав висновок про те, що виявлена у заявника речови­на не є наркотиком. Заявник також стверджував, що його адміністративне затримання було перетворене в кримінальне і що 23–26 травня 2004 року його було ув’язнено в якості підозрюваного без відповідної санкції суду, це, на його думку, суперечить гарантіям статті 29 Конституції, яка дозво­ляє таке затримання лише в особливих невідкладних випадках, до яких його ситуація, як стверджувалось, не належала.

174. Уряд вказав, що заявника затримали 20 травня 2004 року за підоз­рою у порушенні правил обігу наркотичних засобів і що це затримання було здійснене відповідно до вимог статті 263 КУАП. Уряд зазначив, що заявника було затримано в адміністративному порядку без санкції проку­рора чи суду протягом трьох днів, як це передбачало згадане вище поло­ження закону, після чого (23 травня 2004 року) його було звільнено. Щодо подальших трьох днів затримання заявника (23–26 травня 2004 року) Уряд стверджував, що воно здійснювалось на підставі обґрунтованої підозри в його причетності до вбивства і відповідало вимогам кримінально-процесу­ального законодавства.

175. Суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити право­порушення (див. рішення від 30 серпня 1990 р. у справі «Фокс, Кемп­белл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), п. 32, Series А, № 182). Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтверджен­ня або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення від 28 жовтня 1994 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. the United Kingdom), п. 55, Series А, № 300-А). Однак, вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підста­вах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Крім того, за відсутності обґрунтованої підозри особу за жодних обставин не може бути затримано або взято під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служи­ти підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення від 13 листопада 2007 р. у справі «Чеботарі проти Молдови» (Cebotari v. Moldova), заява № 35615/06, п. 48).

176. Суд також наголошує, що не задокументоване затримання особи свідчить про абсолютне ігнорування принципово важливих гарантій статті 5 Конвенції і виявляє грубе порушення цієї статті. Незадокумен­тування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім’я, підстави для затримання та ім’я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті статті 5 Конвенції (див. рішення від 25 травня 1998 р. у справі «Курт проти Туреччини» (Kurt v. Turkey), п. 125, Reports 1998-III).

177. Повертаючись до справи, яка розглядається, Суд зазначає, що єдиним документом, у якому пояснюються підстави для затримання заявника 20 травня 2004 року (до його адміністративного затриман­ня) і сформульовано підозри, на підставі яких міліція вирішила його затримати, є рапорт працівників міліції, які здійснили його затримання, адресований їхньому начальникові; згідно з ним вони вирішили затри­мати заявника, оскільки побачили, що він «швидко йшов, озираючись навкруги», очевидно вагаючись – іти додому чи в інше місце (див. пункт 7 вище). Суд вважає, по-перше, що цей документ не був належним до­кументом, який зафіксував факт затримання, а по-друге, на тому етапі не існувало обґрунтованої підозри у вчиненні заявником злочину.

178. Що стосується подальшого триденного затримання заявника (20–23 травня 2004 року), задокументованого міліцією як затримання на підставі підозри у вчиненні ним адміністративного правопорушення, то Суд зазна­чає, що протягом цього періоду із заявником поводилися як із підозрюва­ним у кримінальній справі за фактом вбивства пані І. Так, у зв’язку з цим убивством слідчий допитував заявника, який зізнався у вчиненні цього злочину, міліція провела обшуки за місцем його реєстрації та фактичним місцем проживання (див. пункти 35–38 вище). Зосереджуючи увагу на ре­аліях ситуації, а не на її зовнішньому оформленні та використаній терміно­логії, Суд визнає, що адміністративне затримання заявника було насправді частиною тримання його під вартою, про яке йдеться в підпункті «с» пункту 1 статті 5, як підозрюваного у кримінальній справі за фактом вбивства, але без забезпечення його процесуальних прав підозрюваного, зокрема його права на захист (див. рішення у справі «Кафкаріс проти Кіпру» (Kafkaris v. Cyprus) [ВП], заява № 21906/04, п. 116, ECHR 2008–… і рішення від 19 лю­того 2009 р. у справі «Доронін проти України» (Doronin v. Ukraine), заява № 16505/02, п. 55–56). У згаданій справі «Доронін проти України» (п. 56) Суд визнав, що така поведінка органів влади суперечить принципу юридичної визначеності, є свавільною і несумісною з принципом верховенства права. Цей висновок видається ще більш актуальним у справі, яка розглядається, оскільки, на відміну від справи Дороніна, тут не було судового рішення про адміністративне затримання заявника, а підозра у вчиненні ним правопо­рушення у сфері обігу наркотичних засобів навіть формально 22 травня 2004 року втратила підставу, у той час як заявник провів ще один день як затриманий в адміністративному порядку (див. пункти 11–12 і 129 вище).

181. Суд зазначає, що згідно із законодавством України позбавлення сво­боди без умотивованого рішення суду можливе лише в обмеженій кілько­сті достатньо чітко визначених випадків. Так, стаття 29 Конституції доз­воляє застосування такого заходу щонайбільше протягом трьох діб і лише у випадку нагальної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його (див. пункт 121 вище). Згідно зі статтями 106 і 115 КПК (див. посилання в пункті 130 вище) слідчий може затримати особу, якщо її застали при вчинен­ні злочину, якщо очевидці чи потерпілі вказали на неї, що саме вона вчинила злочин, або якщо на ній чи на її одязі виявлено явні сліди злочину. Беручи до уваги те, що в цій справі протокол затримання заявника містив заздалегідь вдруковане стандартне формулювання і не містив жодної із законодавчо передбачених підстав затримання (див. пункт 39 вище), а також відмічаючи те, що на той час заявника було формально затримано як підозрюваного у вчиненні злочину, і його вже було ув’язнено без судового контролю протягом трьох діб, Суд визнає, що позбавлення свободи заявника слідчим із 23 до 26 травня 2004 року становило порушення національних юридичних гаран­тій, а отже, було незаконним у значенні Конвенції.

  • 19.01.2012 р. «Корнейкова проти України»

34. …За відсутності чіткого посилання на правові підстави для арешту заявниці та пояснення необхідності застосування відповідних правових положень, Суд вважає, що арешт заявниці був свавільним.

Порушення вимог п. п. «с» п. 1 ст. 5 ЄКПЛ у справі «Кор­нейкова проти України» констатовано з огляду на те, що у протоколі затримання заявниці не були наведені чіткі підстави для такого затримання, а зазначені у ньому посилання були стандартними та не були проаналізовані з урахуванням обставин конкретної справи заявниці.

  • 10.02.2011 р. «Харченко проти України»

71. У кількох справах Суд уже розглядав практику тримання обвинувачених під вартою виключно на підставі того, що обвинувальний висновок подано до суду першої інстанції, і визнав порушення пункту 1 статті 5 Конвенції. Суд уже наголошував, що практика тримання обвинувачених під вартою без конкретного юридичного підґрунтя або за відсутності чітких норм, які б регулювали такі питання, в результаті може призвести до позбавлення осіб свободи протягом необмеженого часу без відповідного дозволу суду і, по суті, є несумісною з принципом юридичної визначеності та принципом захи­сту від свавілля, які червоною ниткою проходять через Конвенцію і принцип верховенства права (див. рішення у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), № 17283/02, п. 50, від 6 листопада 2008 року).

73. Суд також зауважує, що згідно зі статтею 253 КПК України, наці­ональний суд, віддаючи особу до суду, зобов’язаний вирішити питання про зміну, скасування чи обрання запобіжного заходу. Не вбачається, що від суду вимагається умотивовувати своє рішення про подовження строку тримання обвинуваченого під вартою та встановлювати строк, на який особа має залишатися під вартою.

74. Суд вважає, що відсутність чітко сформульованих положень, які б визначали, чи можливо належним чином продовжити (якщо так, то за яких умов) застосування на стадії судового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного на визначений період на стадії досудового слідства, не відповідає критерію «передбачувано­сті закону» для цілей пункту 1 статті 5 Конвенції. Суд також повторює, що практика, яка виникла у зв’язку із законодавчою прогалиною і яка допускає можливість тримання особи під вартою протягом необмеже­ного і непередбачуваного строку за обставин, коли таке тримання під вартою не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні судовим рішенням, сама по собі суперечить принципу юридичної визначеності, який випливає з Конвенції і є одним з основних елемен­тів верховенства права (див. рішення у справах «Барановський проти Польщі» (Baranowski v. Poland), № 28358/95, пп. 55–56, ECHR 2000-III, «Кавка проти Польщі» (Kawka v. Poland), № 25874/94, п. 51, від 9 січня 2001 року, та «Фельдман проти України» (Feldman v. Ukraine), № 76556/01 і № 38779/04, п. 73, від 8 квітня 2010 року).

75. …Суд повторює, що відсутність підстав в судових рішеннях щодо три­мання під вартою протягом тривалого часу не відповідає принципу захисту від свавілля, закріпленому в пункті 1 статті 5 (див. рішення у справі «Соло­вей і Зозуля проти України» (Solovey and Zozulya v. Ukraine), № 40774/02 і № 4048/03, п. 76, від 27 листопада 2008 року…).

86. Суд далі зазначає, що клопотання заявника від 26 вересня 2001 року про звільнення з-під варти було розглянуте судом лише 15 жовтня 2001 року, що не відповідає вимозі судового розгляду без зволікань. Як свід­чать матеріали справи, зазначене клопотання було подане ще до того, як матеріали кримінальної справи були передані до суду. Матеріали справи передавалися до суду протягом дев’яти днів. Суду знадобилося сім днів, щоб провести попередній розгляд справи, і ще три дні – щоб прийняти рі­шення щодо клопотання заявника (див. пункти 13–15 вище). Здається, що швидкість розгляду питання законності тримання заявника під вартою за­лежала від дати судового засідання в його справі, а це за обставин даної справи було на шкоду інтересам заявника і є проблемою, яка постійно ви­являється у справах проти України (див., mutatis mutandis, рішення у спра­ві «Сергій Волосюк проти України» (Sergey Volosyuk v. Ukraine), № 1291/03, п. 57, від 12 березня 2009 року) через відсутність чітких і передбачуваних положень, які б на стадії судового розгляду забезпечували процедуру, сумісну з вимогами пункту 4 статті 5 Конвенції під час стадії судового розгляду (див. рішення у справі «Молодорич проти України» (Molodorych v. Ukraine), № 2161/02, п. 108, від 28 жовтня 2010 року…).

  • 19.01.2012 р. «Смолик проти України»

45. Суд знову нагадує, що не задокументоване затримання особи є повним запереченням принципово важливих гарантій, що містяться в статті 5 Кон­венції, і складає найбільш серйозне порушення цього положення. Відмову від документування дати, часу і місця затримання, імені затриманого, причини затримання, а також імені особи, що здійснювала затримання, слід вважати несумісною з вимогами законності та самою метою статті 5 Конвенції (див. Менешева проти Росії № 59261/00, § 87, ЭСПЛ 2006-III).

46. У даному випадку уряд не наполягає на тому, що утримання заявника під вартою з моменту його затримання (17.00, 12.05.2004) до моменту видачі ордера на його арешт (17.10, 13.05.2004) було належним чином за­документоване. Той факт, що суд першої інстанції згодом побічно визнав, що заявник був затриманий 12 травня 2004 року, не може мати серйозно­го значення. Основне питання, яке викликає стурбованість, полягає в тому, що на момент оспорюваного затримання не був складений протокол за­тримання, а постанова про залучення як підозрюваного була пред’явлена заявникові лише наступного дня, з двадцятичотирьохгодинною затримкою. Немає жодних доказів того, що до ранку 13 травня 2004 року заявникові були роз’яснені його процесуальні права, якими він міг би скористуватись у відповідний період часу. За таких обставин заявник не міг ефективно використовувати процесуальні гарантії, закріплені в Конвенції і національ­ному законодавстві. Ці недоліки зрештою призвели до порушення норм національного законодавства, оскільки заявник знаходився під вартою без відповідної постанови суду більше сімдесяти двох годин.

47. У зв’язку з цим Суд не може ігнорувати висновки КЗК (Європейський комітет із питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню), які передбачають, що у МВС України досі не склалась практика належного документування затри­мань (див. параграф 34). Суд вважає, що відмова поліції задокументувати належним чином утримання заявника під вартою в даному випадку пов’я­зана з відсутністю достатніх гарантій забезпечення того, щоб будь-яке примусове затримання людини властями було задокументоване належним чином і досить детально. Таке документування має знаходитись у відкри­тому доступі, статус особи повинен оформлятися відразу після того, як її було затримано властями, і всі процесуальні права такій особі мають бути безпосередньо і ясно роз’яснені.

  • 21.10.2010 р. «Пєтухов проти України»

111. Хоча «законність» тримання під вартою за національним законом є першорядним чинником, він не завжди є вирішальним. На додаток до цьо­го Суд має переконатись, що тримання під вартою протягом періоду, який розглядається, відповідало меті пункту 1 статті 5 Конвенції, яка полягає в недопущенні свавільного позбавлення свободи. Суд також повинен з’ясу­вати, чи відповідає сам національний закон Конвенції включно із загаль­ними принципами, які викладені чи випливають з неї (див. рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, п. 45, Series A, № 33).

  • 25.05.1998 р. «Курт проти Туреччини» (Kurt v. Turkey», заява № 24276/94)

122. Суд підкреслює основоположне значення в демократичному су­спільстві тих гарантій прав особи від незаконного арешту або затримання властями, що містяться в статті 5. Саме з цієї причини Суд неодноразово підкреслював у своїх рішеннях, що будь-яке позбавлення волі повинне здійснюватися не лише згідно з основними процесуальними нормами наці­онального права, але також відповідати цілям статті 5, тобто захищати лю­дину від свавілля властей (див. серед іншого рішення у справі «Чахал про­ти Сполученого Королівства» від 15.11.1996 р., Reports, 1996-IV, с. 1864, п. 118). Ця наполеглива вимога по захисту індивідуума від будь-якого роду зловживань з боку властей підтверджується тим фактом, що стаття 5 п. 1 обмежує обставини, при яких особу може бути позбавлено свободи на за­конних підставах, хоча ці підстави не можна тлумачити розширено, оскіль­ки вони є виключеннями з фундаментальних гарантій особистої свободи людини (див. mutatis mutandis рішення у справі «Куїн проти Франції» від 22 березня 1995 р., Серія А, т. 311, с. 17, п. 42).

123. Необхідно також підкреслити, що автори Конвенції підсилили захист від свавільного позбавлення особи свободи, створивши комплекс прав, які покликані звести до мінімуму небезпеку свавілля та встановлюють, що позбавлення волі повинне знаходитися під незалежним судовим контро­лем і супроводжуватися відповідальністю властей за свої дії. Вимоги статті 5 п. 3 і 4, підкреслюючи негайність судового контролю, набувають у цьому випадку особливо важливого значення. Негайне втручання судових органів може призвести до виявлення і запобігання діям, що представляють загро­зу для життя особи, або до викриття фактів вкрай поганого поводження, що є порушенням основних прав людини відповідно до статей 2 і 3 Кон­венції. Йдеться як про захист фізичної свободи індивідуума, так і про його особисту безпеку в ситуаціях, коли відсутність такого роду гарантій може підірвати верховенство права і позбавити затриманого самих елементар­них засобів правового захисту.

124. У зв’язку з цим Суд підкреслює, що відмова властей підтвердити, що особа затримана, свідчить про повне заперечення цих гарантій і про сер­йозне порушення статті 5. Оскільки особа виявилася під повним контролем властей, останні зобов’язані знати про його місцезнаходження. Саме тому стаття 5 покладає на них обов’язок вжити дієвих заходів із метою захисту індивідуума від загрози його зникнення і негайно провести ефективне розслідування в разі надходження скарги на те, що конкретна особа була арештована, а потім безслідно зникла.

125. З урахуванням вищевикладеного Суд згоден із висновком Комісії про те, що Юзейір Курт був затриманий солдатами і охороною села вранці 25 листопада 1993 р. Це затримання не було документально оформлене. Офіційна інформація про його місцезнаходження або долю відсутня. Да­ний факт сам по собі слід розглядати як дуже серйозне упущення властей, оскільки дозволяє особам, винним в незаконному позбавленні волі Юзейі­ра Курта, приховати свою причетність до злочину, заховати докази і уник­нути відповідальності за долю заарештованого. На думку Суду, відсутність даних про час і місце затримання, ім’я затриманого, підстав для затри­мання і імені особи, що здійснила затримання, слід вважати несумісним із цілями статті 5.

        Незадокументування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім’я, підстави для затримання та ім’я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті ст. 5 ЄКПЛ (див. рішення у справі «Курт проти Туреччи­ни» від 25.05.98 р.)

ІІ. Українське кримінальне законодавство:

Відповідальність за незаконне затримання:

Стаття 371. Завідомо незаконні затримання, при­від, домашній арешт або тримання під вартою

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний при­від – караються позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні домашній арешт або тримання під вартою – караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Кримінальний кодекс України)

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ТА СТРОКИ ЗАТРИМАННЯ (за КПК):

 (ст. 209 КПК) Момент затримання: 

Особа є затриманою з моменту, коли вона:

1) силою або

2) через підко­рення наказу

змушена залишатися:

1)  поряд із уповноваженою службовою особою чи

 2) в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Уповноважена службова особа – особа, якій законом надано право здійснювати затримання.

Субєкти криимінального права, яким надано право на затримання:

  • Будь яка особа – будь хто
  • Службова особа (уповноважена) – слідчий

Строк затримання особи:

1) (ч. 1 ст. 211 КПК) без ухвали слідчого судді, суду  будь-якою особою

(ст. 207) При вчиненні або замаху на вчинення кримінального право­порушення

(п. 1 ч. 1 ст. 207)

Безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, що підозрюється у його вчиненні (п.2 ч.2 ст. 207)

Кожний, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу, зобов’язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену особу). Затримання уповноваженною службовою особою не може пере­вищувати сімдесяти двох (72) годин з моменту затримання.  Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду (глава 18, § 2)

(ч. 2 ст. 211 КПК) Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістде­сяти (60) годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.

2) (ч. 1 ст. 191 КПК) на підставі ухвали слідчого судді, суду (Уповноваженою службовою особою (ст. 208)

Особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі

(ч. 1 ст. 208)

Якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення

(п. 1 ч. 1 ст.208)

Якщо безпосередньо після вчинення злочи­ну очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин (п. 2 ч.1 ст.208)

Особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання

у вигляді штрафу

в розмірі понад три тисячі неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян

(ч. 2 ст. 208)

Якщо підозрюваний не виконав у вста­новленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує (ч. 2 ст. 208)

Якщо підозрюваний не виконав обов’яз­ки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу (ч. 2 ст. 208 службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального право­порушення (ч. 3 ст. 207)) не може перевищувати тридцяти шести (36) годин з моменту затримання. Затримана на підставі ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше тридцяти шести годин із моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу (ч. 1. ст. 192)

Документальне оформлення процесуальної дії ЗАТРИМАННЯ:

 ПРОТОКОЛ ЗАТРИМАННЯ

1. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, копія якого негайно вручається затриманому, а також надсила­ється прокурору.

2. Протокол має відповідати вимогам ст. 104 КПК України та  містити, крім анкетних даних підозрюваного, наступне:

– місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання;

– підстави затримання;

–  результати особистого обшуку;

– клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили;

– повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого.

3. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим.

4. Має мати інформацію,чи повідомлено про затримання близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором клієнта.

Повідомлення батьків (опікунів, піклувальників, органів опіки і піклування) неповнолітнього затриманого робиться незалежно від того, чи погоджується

із цим затриманий.

Службова особа, відповідальна за перебування затри­маних, зобов’язана перевірити дотримання вимог ст. 213 КПК щодо повідомлення інших осіб про затриман­ня, а у разі нездійснення такого повідомлення – здійс­нити передбачені цією статтею дії самостійно.

Повідомлення про підозру

Повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох (24) годин з моменту затримання.

(ч. 2, 3 ст. 278 КПК)  Якщо повідомлення про підозру в цей строк не вручено, така особа негайно має бути звільнена.

Алгоритм дії захисника:

І. ВСТУП У СПРАВУ

 На стадії затримання правову допомогу надає платний/безоплатний адвокат з моменту його повідомлення клієнтом або його родичами чи знайомими або  Центром БВПД про затримання особи до моменту відмови від його послуг або, у разі захисту його адвокатом системи БВПД, обрання їй запобіжного заходу, якщо такий обирався або до залучення іншого платного адвоката.

 Отримавши повідомлення про затримання, платний адвокат НЕГАЙНО виїжджає на місце затримання. Отримавши повідомлення Центру про затримання особи, адвокат протягом однієї години (а у виняткових випадках – протягом шести годин) з’являється до службової особи, що здійснила затримання, чи підрозділу органу досудового розслідування, до якого доставлено затриману осо­бу (п. 8 Постанови КМУ № 1363 від 28.12.2011 року «Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб»).

Для підтвердження своїх повноважень адвокату необхідно мати із собою:

1) свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю;

2) договір з родичами затриманного/доручення Центру або реквізити цього доручення, отримані адвокатом від чергового Центру, якщо воно не направлено слідчому.

Адвокат(платний/безоплатний) повинен:

зафіксувати свою явку до слідчого у журналі реєстрації відвідувачів у черговій частині одночасно подати слідчому  клопотання про надання зустрічі із підзахисним та ознайомлення з матеріалами розслідування

Слідчому СВ МВ УМВС України

в ___________ області ________ __.__.

Адвоката _____________ __.__.,

свідоцтво про право на зайняття

адвокатською діяльністю

№ ____ від __.__.19__ р., адреса, № тел.

В інтересах підозрюваного

_________________________________

КЛОПОТАННЯ

Про побачення із підзахисним та про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження

На підставі _______________________№ ____ від __ ______ 20__ року для здійснення захисту підозрюваного _________ ____. під час затримання мене залучено в якості його захисника у кримінальному провадженні №_____________, внесе­ному до Єдиного реєстру досудових розслідувань ___ __________ 20____ р. Враховуючи викладене та керуючись ст. 42, ч. 5 ст. 46, ст. 50, ст. 221 КПК України,

ПРОШУ:

1. Надати мені для ознайомлення матеріали кримінального провадження № _______, в тому числі всі протоколи процесуальних дій, проведених із участю ______________.

2. Надати мені можливість конфіденційного побачення з підзахисним.

3. З цього моменту без моєї участі не проводити жодних дій з ________________

4. Про проведення процесуальних дій повідомляти мене завчасно за адре­сою ________________________ або телефоном №_______________________

Додатки:

– Договір/ Доручення Центру з надання вторинної безоплатної правової допомоги № ___ від __.__.20___ р.

– Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № ____ від ___.___._______ р.

Адвокат                                      (підпис)                      _______________________________

ВІДМОВА ВІД АДВОКАТА

1.У разі відмови клієнта від здійснення його захисту платним адвокатом або адвокатом із Центру БВПД, останній повинен особисто (поспілкувавшись з клієнтом) перевірити, чи є така відмова добровільною, чи не є вона результатом тиску з боку працівників міліції. Якщо після проведен­ня бесіди особа наполягає на прийнятому рішенні відмовитись від адвоката, останній має отримати від неї заповнену власноруч заяву про відмову від послуг захисника, в якій доцільно зазначити причини такої відмови.

2 Про відмову від участі захисника слідчим складається протокол (ст.54 КПК). Бажано отримати копію такої Постанови.

3.Не допускається прийняття відмови від захисника, коли його участь

є обов’язковою:

1. У кримінальному провадженні щодо осо­бливо тяжких злочинів (ч.5, ст.12 ККУ). У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного (ч.1, ст.42 КПК), тобто затримання за підозрою або якій вручено повідомлення за підозрою  (ст.276-279 КПК)

Источник: protokol.com.ua

Остались вопросы? Обращайтесь!

Мы проконсультируем Вас, поможем организовать бизнес, выбрать систему налогообложения, а в случае необходимости – сопроводим процесс организации Вашего бизнеса по юридическимбухгалтерскимналоговым, а также финансовым вопросам. И поверьте, Ваши деньги непременно вернутся к Вам.

Публікації

AGTL

29.11.2020

Пенсія військовослужбовця: чому суд може відмовити у перерахунку

КАС відмовився перерахувати пенсію військовослужбовцю, оскільки довідка про доходи не містила цікавої інформації. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 580/2417/19 відмовив колишньому військовослужбовцю у…

Читати далі...

AGTL

28.11.2020

Огляд місця події чи обшук: ККС визначиться, чи є протокол огляду автомобіля допустимим доказом

ККС: за відсутності ухвали слідчого судді результати огляду автомобіля не можуть бути визнані допустимими доказами. Верховний Суд дійшов висновку, що кримінальне провадження (справа № 359/8596/15-к) необхідно передати на розгляд об`єднаної…

Читати далі...

AGTL

27.11.2020

Що має містити касаційна скарга, стало відомо із постанови КГС ВС

КГС вирішив, що посилання на неправильне застосування судами норм права без посилання на висновки ВС недостатньо. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 904/3807/19 розтлумачив, як правильно…

Читати далі...

AGTL

26.11.2020

Оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису: позиція ВС

Цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного…

Читати далі...

AGTL

25.11.2020

Що повинні виявляти суди, досліджуючи боргові розписки чи договори позики

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов’язання не виконане. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової…

Читати далі...

AGTL

24.11.2020

Позапланові перевірки Держпраці: позиція КАС ВС

Коли рішення Держпраці за результатом перевірки суб’єкта господарювання не породжує будь-яких правових наслідків. Рішення прийняті органами Держпраці за результатом перевірки суб’єкта господарювання, якщо така перевірка була призначена та проведена з…

Читати далі...

AGTL

23.11.2020

Анулювання спеціального дозволу на користування надрами: позиція Верховного Суду

Верховний Суд визначив підстави для звернення Державної служби геології та надр до адмінсуду з позовом про анулювання спеціального дозволу на користування надрами. У разі невиконання надрокористувачем вимог припису, виданого Державною…

Читати далі...

AGTL

21.11.2020

ВС роз’яснив, чи є надання останнього слова без присутності захисника істотним порушенням

Надання останнього слова без присутності захисника: позиція ВС. Хоча надання останнього слова і відбулось без присутності захисника, це порушення не є істотним у розумінні ст. 412 КПК, адже воно не…

Читати далі...

AGTL

20.11.2020

Верховний Суд висловився щодо оформлення права власності на майновий пай

Право власності на майновий пай посвідчується відповідним свідоцтвом, вирішення питання про видачу якого, перебуває в компетенції сільської, селищної або міської ради. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати…

Читати далі...

AGTL

19.11.2020

Верховний Суд висловився щодо стимулювання продажу тютюнових виробів

За яких умов послуги, пов’язані із забезпеченням наявності тютюнових виробів у торгових точках, не розцінюється як захід, спрямований на стимулювання продажу тютюну. Факт укладення договору про надання послуг із забезпечення…

Читати далі...

Адвокатські практики

Напрямки

Будь ласка, використовуйте цю кнопку, щоб зв'язатися з нами!

Кнопка зв'язку