Обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
В Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 569/19123/17.
Обставини справи
У листопаді 2016 року громадянин України звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, за участю третьої особи Рівненського обласного військового комісаріату, у якому просив зобов`язати поновити виплату пенсії за вислугу років з 7 жовтня 2009 року шляхом її призначення знову відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII в розмірі не меншому прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі з проведення індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування позову зазначено, що з 5 грудня 1983 року він був одержувачем пенсії, призначеної за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII, та у зв`язку з виїздом в Ізраїль виплата пенсії була припинена. На думку позивача, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рн/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена відповідно до пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058- IV, оскільки вказані норми визнані неконституційними.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області позовні вимоги, що знаходяться поза межами шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом за період з 7 жовтня 2009 року до 3 червня 2017 року залишено без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково: зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити виплату раніше призначеної особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ, починаючи з 4 червня 2017 року. В решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі касатор зокрема зазначав, що виплата пенсії має бути поновлена саме з моменту набрання чинності рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 з компенсацією втрати частини доходів. Крім того зазначає, що застосування до даних правовідносин шестимісячного строку для звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України є помилковим, оскільки Закон № 1058-IV передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Верховний Суд
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представник позивача звернувся до пенсійного органу із відповідною заявою про поновлення виплати пенсії. За наслідком розгляду поданих документів позивачем було отримано відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, де зазначено, що виникнення права на пенсію пов`язується з умовою постійного проживання заявника на території України або укладенням Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення – в разі проживання таких осіб в іншій країні.
Суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних рішеннях дійшли висновку, що наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду за захистом свого права. Суди виходили з того, що, після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак з цього моменту розпочався відлік строку звернення до суду.
З такими висновками судів попередніх інстанцій стосовно застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду колегія суддів Верховного Суду не погоджується, виходячи із такого.
Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до врахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Таким чином, у разі якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
– відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;
– наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;
– підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
– існують положення закону, який зобов’язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була йому припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 4 травня 2017 року представником позивача, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, подано безпосередньо до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області особисту заяву позивача про поновлення пенсії.
Таким чином, позивачем було вжито активні дії з метою поновлення виплати пенсії, проте йому було відмовлено в такому поновленні.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 7 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга – частковому задоволенню.
Читайте также:
- Як регулює матеріальну відповідальність працівника законопроект про працю
- Що не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову
- Задолженность по алиментам для адвокатов и частных нотариусов будут считать по-новому
- Чи можна стягнути з боржника суму в іноземній валюті без зазначення еквіваленту в гривні: думка Верховного Суду
