Питання відносин громадянина та правоохоронних органів завжди актуальне. Тим більш воно важливе в кримінальному процесі, де ціна порушень та помилок особливо висока.
Саме тому законодавець визначив, що права та свободи учасників кримінального процесу, належна правова процедура має забезпечуватися своєчасним та ефективним судовим контролем за діяльністю правоохоронних органів.
Лише за таких умов судовий процес може вважатися правосуддям.
Так в рішенні «Волохи проти України» Євопейський Суд з прав людини (ЕСПЛ) підкреслив, що національне законодавство повинне передбачати механізм эффективного захисту від зловживань.. Верховенство права передбачає, що втручання органів виконавчої влади в права осіб підлягають ефективному контролю, який найчастіше повинен здійснюватися судовим органом, як мінімум, як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль надає найбільші гарантії незалежності, неупередженості та здійсненя надлежного провадження.
В п.3.2. Рішення Конституційного Суду України № 16-рп/2009 в справі № 1-17/200930 зазначено, що до повноважень судів загальної юрисдикции відноситься судовий контроль за забезпеченням дотримання законності в діяльності правоохоронних органів в період досудового слідства. Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав та свобод людини та громадянина.
В п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3 –рп/2003 зазначено – відстрочка судового контролю обмежують конституційне право людини на судовий захист, який є гарантією всіх прав і свобод людини і громадянина. За своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Пропоную зробити аналіз, чи забезпечує національна судова практика та норми КПК своєчасність та ефективність такого контролю на різних стадіях кримінального процесу.
1. На стадії внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).
Досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) (п.5.ч.1.ст.3 , ч.2 ст. 214 КПК)
Законодавець встановив, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення зобов’ язані внести такі відомості до ЄРДР та почати розслідування.
Звертаю увагу – для внесення відомостей до ЄРДР достатньо навіть того, щоб зазначені обставини навіть не свідчили – а лише могли свідчити, про вчинення кримінального правопорушення (ч.1 ст.214 КПК).
В п.п.1.1. Узагальнення «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016р. зазначено:
… обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч. 4 ст. 214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається
Начебто все зрозуміло, а чи виконуються ці вимоги, та чи контролюється це виконання належним чином?.
На практиці – з одного боку, ті заяви які вносять правоохоронні органі за власною ініціативою, та дуже часто за вигаданими підставами – за нормами КПК взагалі не підлягають судовому оскарженню, а відповідно і судовому контролю. Що дозволяє тримати на гачку любу людину.
З іншого боку ті зави що ініціюються громадянами, в тому числі проти службових осіб, часто і системно в ЄРДР не вносяться за вигаданими мотивами. По суті такі дії мають ознаки зловживання, але, як правило, не приводять до жодних покарань порушників. Що стимулює подальші порушення.
Суди, як правило задовольняють скарги на бездіяльність у вигляді невнесення відомостей до ЄРДР, але:
По–перше: Не завжди.
По–друге: Навіть за наявності судового рішення що зобов язує внести до ЄРДР певні відомості – і такі вимоги часто або не виконуються, або спотворюються, вносяться інші данні ніж в заяві про злочин, з іншою кваліфікацією, тощо.
Так Д. подав до суду скаргу на невнесення відомостей до ЄРДР щодо злочину їх колишнього слідчого. Слідчий суддя задовольнив скаргу й зобов язав місцеву поліцію внести відомості зазначені в заяві Д, про злочин.
Поліція внесла данні до ЄРДР, але за іншою кваліфікацією, не зазначили, не зазначивши жодних обставин зазначених в заяві про злочин, ім я особи, тощо. Таким чином вимоги ухвали слідчого судді – про внесення до ЄРДР саме данних заяви про злочин не виконані.
Д. повторно подав скаргу на бездіяльність місцевої поліції щодо невнесення до ЄРДР данних зазначених саме в його заяві про злочин, незважаючи на наявність з цього приводу ухвали слідчого судді.
Слідчий суддя (в справі № 183/4717/18 ; провадження 1-кс/183/979/18) відмовив в задоволенні скарги – обґрунтовуючи тим, що КПК наділяє слідчого суддю повноваженнями на розгляд скарг саме щодо НЕ внесення до ЄРДР, і не надає повноважень на розгляд скарг щодо внесення до ЄРДР додаткових і уточнюючих відомостей згідно повідомлень заявника.
Таким чином дієвий судовий контроль за бездіяльністю правоохоронних органів не відбувся.
Звертаю увагу що в діючому КПК норма яка надавала можливість судам виносити окремі ухвали щодо системних, або грубих порушень закону виключена. Чим правоохоронним органам надана можливість для ухилення від ефективного судового контролю.
Передбачена ч.1 ст. 40, ч.3 ст. 214 КПК відповідальність до винних в порушеннях майже не застосовується.
Що надає можливість правоохоронним органам регулярно та системно порушувати КПК та права громадян, та не вносити данні щодо їх заяв та повідомлень про злочини до ЄРДР.
Таким чином своєчасності та ефективності судового контролю за діями правоохоронців на данній стадії процесу не відбувається.
2. На стадії досудового розслідування
а). До пред ‘ явлення підозри, в кримінальному процесі взагалі не існує протилежної сторони (сторони захисту). За умов її відсутності, подавати до суду скарги та заперечення на дії (бездіяльність) слідчого, прокурора, нікому. Таким чином розслідування ведеться майже безконтрольно. Що ніяк не сприяє його об’єктивності та всебічності.
Законодавством та практикою створені умови, коли сторона обвинувачення має можливість навмисно не пред ‘ являти підозру, навіть в ситуації коли в процесуальних документах зазначає певну особу як таку що скоїла злочин.
За таких умов потенційний підозрюваний (обвинувачений) фактично позбавлений будь яких прав, щодо захисту від такого розслідування.
А коли особі пред’ являють підозру, розслідування, як правило вже завершується і часу на захист не залишається. Що ставе сторону захисту зі стороною обвинувачення в не рівні умови, а дії сторони обвинувачення залишаються поза судового контролю.
б). Крім того ст. 303 КПК – як на мене, в явно неконституційний спосіб, звужує можливість оскарження певних дій слідчого та прокурора, та відтерміновує можливість оскарження більшості з них, на стадію підготовчого провадження у суді (ч.2 ст. 303 КПК ).
Мало того, що такі правила не відповідають вимогам забезпечення можливості своєчасного та ефективного поновлення прав, за умови що кримінальне провадження до суду направлено не буде дії, бездіяльність слідчого та прокурора в багатьох питаннях взагалі залишається поза межами судового контролю.
Така ситуація залишається незмінною, хоча ще 5 березня 2015 р. в справі «КОТІЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»(Заява № 28718/09 ) ЄСПЛ зазначив:
п.69. …Щодо правового захисту, коли дії слідчого можуть бути оскаржені до суду лише на етапі попереднього розгляду кримінальної справи або розгляду її по суті. Такий судовий розгляд був недоступним під час розслідування, а тому не міг забезпечити вчасне вирішення порушеного питання. Більше того, не видається, що під час розслідування, заявникові було забезпечено інший судовий засіб правового захисту, за допомогою якого він міг би звернутися до суду за розглядом питання щодо законності та пропорційності оскаржуваного заходу або його скасування.
п. 70. Тому Суд доходить висновку, що національне законодавство не забезпечило при застосуванні вищезазначених заходів достатніх гарантій від свавілля і воно не відповідає вимогам щодо якості законодавства у розумінні Конвенції. За цих обставин не можна стверджувати, що зазначене втручання здійснювалося «згідно із законом», як цього вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції
Вважаю що термінові зміни внесені до КПК з 16.03.2018р. в питанні обшуків також підтверджують достовірність данної статистики.
Саме з таким фактом я зіштовхуюсь зараз – здійснюючі захист в кримінальному провадженні № 42017040000000931 від 26 липня 2017р.
І судді не поспішають надавати цьому порушенню оцінку, намагаючись відкласти вирішення данного питання на майбутнє.
д). Інколи слідчі судді не тільки не виконують своїх функцій контролю, передбачених п.18 ч.3 ст. 3 КПК України, а навпаки, діють як сторона обвинувачення..
Хоча кількість з 15 000 рішень слідчих суддів якими задоволенні клопотання слідчих про дозвіл про проведення позапланової перевірки – не наведений – але очевидно що ця кількість величезна.
в п.76. цього ж рішення зазначено – надаючи дозвіл на проведення позапланової перевірки, слідчий суддя діє не як судовий орган, що запобігає можливим порушенням з боку органів розслідування, а як орган розслідування, оскільки фактично ініціює цю перевірку, надаючи слідчому або прокурору повноваження, яких вони за законом позбавлені.
Таким чином ВС визнав що у чисельних випадках слідчі судді замість ефективного судового контролю за діями правоохоронних органів виконували функції другого обвинувачення.
Не важко здогадатися – що як і у випадку з обшуками, іншими порушеннями прав громадян, за ці тривалі незаконні дії покарання ніхто не понесе, а порушені права громадян такими і залишаться.
Як це відповідає вимогам ст. 3 Конституції України – про те що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави судіть самі.
е). Інший випадок. В кримінальному проваджені 183/2052/17 1–кс/183/828/17 слідча суддя незважаючи на те що строк тримання під вартою Д. 1,5 години як закінчився не звільнила його, а тримала Д. та всих учасників процесу до пів другої ночі, аж доки не продовжила строк тримання під вартою.
Проте скарги захисту на слідчого та прокурора, в цьому ж провадженні, клопотання про зміну запобіжного заходу, більше місяця знаходились без розгляду, аж доки обвинувальний акт не був переданий до суду для розгляду по суті, після чого закрила провадження (справа 183/2052/17 ; 1- кс/187/895/17). В чому й проявились дії та бездіяльність на користь обвинувачення.
ж). Факт встановлення ЄСПЛ системних порушень в питаннях обрання та продовження строків тримання під вартою (пілотне рішення «Харченко проти України», «Соловей і Зозуля проти України» , «Ігнатов проти України» та інші) також свідчить про невиконання слідчими суддями та судами функцій контролю за діяльністю правоохоронних органів.
Про це саме йдеться й в рішенні КСУ (справа № 1–28/2017 від 23 листопада 2017 року № 1–р/2017.) Але ситуація на краще не змінюється.
з). Вважаю що безконтрольності та безкарності дій правоохоронних органів сприяє також і вимоги ч.2. ст. 305 КПК, в якій передбачено, що при усуненні порушень провадження за скаргою закривається. Тим самим факт такого порушення судом не визнається, а тому й не має наслідком для порушника жодної відповідальності.
і). Крім того – оскарження дій або бездіяльності ключових осіб процесу – керівника органу досудового розслідування (п.8.ч.1.ст.3 КПК), керівника органу прокуратури (п.9.ч.1.ст.3 КПК), що фактично вирішують долю та перспективу кримінального провадження – в КПК також не передбачено. Дієвого механізму їх відповідальності також.
Ці особи, на мій погляд безпідставно, не включені до переліку учасників кримінального процесу, хоча на практиці грають визначальну роль у ключових питаннях досудового розслідування і мають значні права та повноваження відносно слідчого, та прокурора – процесуального керівника (ст.ст.36, ч.1 ст. 37, 39 ч.1 ст. 214 КПК).
к). КПК також не передбачив можливості оскарження об’ єднання та виділення кримінальних проваджень – що є підставою для зловживань та корупції.
Так в кримінальному провадженні № 42017040000000931 від 26 липня 2017р. в окреме провадження виділені матеріали стосовно …А.. .який в один і той же час та в тому саме місці стосовно того самого потерпілого скоїв абсолютно аналогічні дії що інкримінуються двом іншим особам. Стосовно двох осіб матеріали направлені до суду, а виділені матеріали стосовно А. направлені в інший орган, жодного розслідування по ньому не проводиться, жодного разу А. для допиту не викликався. Судовий контроль за такими очевидно незаконними, з ознаками корупції діями, відсутній.
л). Але, якщо незгода з деякими рішеннями слідчих суддів можуть включатися у вигляді заперечень на підготовчому провадженні в суді (ч.3 ст. 309 КПК), то рішення суддів апеляційного суду по контролю за рішеннями слідчих суддів – не оскаржуються і в жоден спосіб не контролюються. Що також надає привід для зловживань
Наприклад в справі 183/2052/17; провадження №1-кс/183/717/17 слідчий суддя постановив ухвалу обравши Л. запобіжний засіб у вигляді тримання під вартою, посилаючись на безпосередньому допиті в суді свідка, та стверджуючи що встановлена відсутність причинного зв язку між показанями свідка, іншими матеріалами, та ствердженнями про наявність ризику передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України… Таким чином мотивувальна частина судового рішення суперечила висновку про необхідність обрання Л. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Не приймаючи участь в данному судовому засіданні, я вподальшому звернув увагу на це апеляційного суду. Останній без наявності апеляції прокурора, своєю ухвалою від 04.10.2017р. (справа 183/2052/17; провадження 11-сс / 774 / 1179 /17) скасував ухвалу сл. судді, та постановив свою ухвалу в якій, не допитуючи цього свідка безпосередньо, виключив висновки суду 1 інстанції про відсутність ризиків передбачених п.3 ч.1.ст. 177 КПК, та зазначив про їх наявність, залишивши Л. під вартою.
Тим самим апеляційний суд не маючи на це повноважень погіршив положення Л. щодо обґрунтувань підстав тримання під вартою. Що є очевидними діями на користь сторони обвинувачення.
(Для довідки – Приблизно через 3 місяці, та після чисельних судових оскаржень, мені все ж вдалося досягти звільнення Л. з під варти і вже більше року він знаходиться без будь якого запобіжного заходу). Можу стверджувати що такі порушення є системними та неконтрольованими.
м). Очевидно, що неможливість оскарження певних судових рішень не означає що вони можуть бути свавільними. А тому контроль за їх законністю мала би забезпечувати Вища Рада Правосуддя. Але скарги до неї не стали ефективним засобом реагування на незаконні дії (рішення) суддів. Зі скарг колег, та власної практики можу стверджувати, що в більшості випадках скарги на дії суддів або взагалі не розглядаються, або в такому розгляді безмотивовано відмовляють.
Вважаю що діяльність цього органу (ВРП) є непрозорою та вибірковою. Оскільки публічного аналізу ефективності діяльності попереднього органу – Вищою Ради Юстиції (ВРЮ) не було (а саме за неефективності роботи цього органу значно зросла недовіра до судової влади, а Україна стала першою за кількості звернень до ЄСПЛ) – підстав вважати що ВРП буде працювати краще немає.
н). Законодавчо і судовою практикою для судів не створено можливості та умов для своєчасного та ефективного контролю за всебічністю досудового розслідування ( у вигляді відпрацювання всих можливих версій), об’ єктивністю та законністю кваліфікації дій, тощо. Що призводе до зловживань.
Так до мене за консультацією звернулась Л., яка надала документи, що підтверджують що її чоловік Б. звинувачується за ч.2 ст.289 КК України за ознакою повторного заволодіння транспортним засобом.
Кваліфікація повторності нічим не підтверджена і є очевидно вигаданою, але саме «завдяки» цьому інкриміноване діяння розглядається як тяжке, і особу півроку тримають за гратами.
В данному випадку законодавець поставив суд в умови коли, навіть за очевидності неправильної кваліфікації, він не має ані права, ані можливості до винесення вироку змінити інкриміновану кваліфікацію
Таке саме іноді відбувається в ситуації, коли адвокат виступає на боці потерпілого, а прокуратура та слідство «підіграють» обвинуваченому кваліфікуючи його дії по м ’якшій статті, або її частині .
Так в результаті ДТП потерпілий Г. інтереси якого я представляю, отримав тяжкі тілесні ушкодження. Але сторона обвинувачення провела судово–медичну експертизу лише по первісним , неповним документам – задля того щоб отримати висновок про те що тілесні ушкодження Г. є середньої тяжкості. І направило провадження до суду за ч.1 ст. 286 КК України. І навіть за наявністю доказів того, що тілесні ушкодження є тяжкими, в суду немає можливості вийти за рамки інкримінованої кваліфікації, або якось спонукати сторону обвинувачення робити цю кваліфікацію об ‘єктивно.
Таким чином на стадії досудового розслідування створені умови коли воно інколи виконує функцію «гачка», може продовжуватися тривалий час, проводитися майже безконтрольно, в зміст обвинувачення можуть зазначатися заздалегідь неправдиві, спотворені, та нічим не підтверджені ствердження. Можливості для ефективного та своєчасного попередження або припинення цих порушень, майже не існує.
3. На стадії підготовчого судового провадження.
а) Суди як правило не контролюють того, щоб в обвинувальному акті були зазначені ФАКТИЧНІ, а не вигадані данні, було продемонстровано на чому грунтуються зроблені висновки, щоб зміст обвинувачення був конкретним та зрозумілим, не містив протиріч.
б) Законодавцем надано право розглядати скарги на інші, ніж передбачені ст. 303 КПК, дії та бездіяльність слідчого, прокурора (ч.2,3 ст. 303 КПК ).
Проте в останньому абзаці ч.4 ст.291 КПК України зазначено – що надання інших документів (крім обвинувального акту з додатками) до початку судового розгляду забороняється.
Оскільки підготовче судове засідання не є стадією судового розгляду (ст. 347 КПК), а надавати будь–які матеріали на цій стадії учасникам кримінального процесу заборонено (ч.4 ст. 291 КПК), то розгляд скарг на дії, бездіяльність слідчого прокурора – за відсутності в суду будь яких матеріалів на підтвердження доводів, зазделегідь приречений до відмови у задоволенні.
Більш того, така відмова надає можливість для сторони обвинувачення вподальшому, при судовому розгляді заявляти – що данне питання вже вирішено.
Отже не тільки ефективного, а жодного судового контролю за діяльністю правоохоронних органів, за всебічністю, повнотою, об ’єктивністю досудового розслідування і на цій стадії судового розгляду не відбувається. І сторона захисту вкотре позбавлена прав та можливостей для ефективного поновлення своїх прав.
З вище наведених підстав аналогічний результат можна очикувати і стосовно розгляду заперечень на рішення слідчого судді, що не оскаржуються в період досудового розслідування (ч.3 ст. 309 КПК).
В судовій практиці зустрічається довід, що питання законності рішень слідчого судді може бути вирішеним під час підготовчого провадження в суді. Однак, зазначене провадження не буде ефективним засобом захисту від можливого порушення.
По-перше, не у всіх випадках кримінальні справи, в яких були здійснені позапланові перевірки, будуть передані до суду з обвинувальним актом.
По-друге, підготовче засідання у суді першої інстанції, навіть якщо обвинувальний акт переданий до суду, може відбутися запізно для того, щоб бути здатним виправити порушення.
По-третє, під час підготовчого судового засідання суддя не має повноважень вчиняти дії і приймати рішення, які можуть призвести до виправлення порушення Конвенції, спричиненого таким втручанням з боку держави.
Таким чином навіть ВС визнав що передбачена КПК можливість оскарження певних дій та бездіяльності на стадії підготовчого провадження – НЕ є ефективним засобом судового контролю.
г) Окрім того, таке реагування суду на порушення сторони обвинувачення – як повернення обвинувального акту прокурору на практиці – застосовується все менше. Бо судді апеляційної інстанції, як правило діють на користь сторони обвинувачення та скасовують ухвали судів першої інстанції виправдовуючи чисельні порушення обвинувального акту можливістю подальшої зміни обвинувачення. Або тим що данні порушення нібито не є істотними та не перешкоджають судовому розгляду, тощо.
Тоді як ч.3 ст. 314 КПК надає судді право повернути обвинувальний акт прокурору якщо вони не відповідають вимогам КПК, без умов істотності, суттєвості таких порушень, чи якихось інших.
Як бачимо Апеляціний суд вигадує власні не встановлені КПК умови повернення обвинувального акту прокурору у вигляді перешкоджання призначення справи до розгляду, які ст. 314 КПК не встановлені, а тим більш що термін «не перешкоджають призначенню» законодавчо не визначений.
Такі обгрунтування є підтвердженням дій суду на користь правоохоронних органів, а не виконання функцій контролю за діяльністю останніх.
4. На стадії судового розгляду
а) Судами також не забезпечується вимога своєчасного та ефективного захисту порушених прав. Посилаючись на те, що судом встановлений певний порядок, послідовність та межі судового розгляду, всі заяви та клопотання з питань порушення прав, або взагалі не розглядаються судами, або визнаються несвоєчасними та відтерміновуються на стадію постановлення вироку.
Крім того, суди не реагують і не застосовують вимоги ч.4.ст. 87 та ч.2 ст. 89 КПК
Так ч.4.ст. 87 КПК встановлено що – докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.
ч.2. ст. 89 КПК визначає – У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Звертаю увагу що законодавець зобов ‘ язав суди реагувати на зазначені порушення негайно, та навіть без наявності з цього приводу заяв чи клопотань учасників процесу.
Але ті хто тривалий час пов’ язаний з кримінальним процесом знають що суди не виконують й цих вимог, кожне судове засідання відкладаючи захист прав громадян на стадію постановлення вироку, яку можна очикувати роками.
Особливо це відчутно для осіб які тривалий час тримаються під вартою. Судам надана необмежена в часі можливість такого тримання.…Що немає нічого спільного з завданнями та засадами кримінального провадження та ознаками правосуддя.
б) Невиконання судами функцій контролю за порушенням прав громадян підтверджується й Незастосуванням вимог постанови Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» N 9 від 01.11.96 в якій зазначено – що суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.
в) Неповажне відношення судів до Конституції України полягає і в тому, що за умов широкого застосування норм ЄКПЛ та рішень ЄСПЛ жодного разу я не зустрічав випадку щоб суди поставили норми Конституції в пріоритет міжнародним нормам. Тоді як в ч.4 Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» N 9 від 01.11.96 зазначено що міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.
Особливо це актуально, коли слідчі судді посилаючись на практику ЄСПЛ (хоча і застосовують її викривлено) згадуючи про якийсь абстрактний, невідомо в чому полягаючий суспільний інтерес, роками тримають обвинувачених під вартою. При цьому не згадуючи про вимоги Конституції щодо презумпції невинуватості.
В данному випадку пріоритет Конституції над міжнародними договорами був би дуже доцільний.
г) Невиконання судами функцій контролю за порушенням прав громадян, полягає і в тому, що незважаючи на чисельні рішення ЄСПЛ (“Ярослав Білоусов проти Росії”, Свинаренко і Сляднев проти Росії, “Воронцов та інші проти Росії”), де стверджується що тримання обвинувачених в металевій клітці під час судового розгляду є принижуючим їх гідність поводженням, яке не може бути виправдане ніякими міркуваннями, в Україні не набула практика захисту судом прав таких громадян. В кращому випадку суди задовольняють клопотання про знаходження обвинуваченого в судовому засіданні поза кліткою за клопотанням сторони захисту. Тоді як суди мають робити це за власною ініціативою.
д) Для того щоб пересвідчитися в тому, що суди не стали контролерами діяльності правоохоронних органів достатньо знати процент виправдувальних вироків, та динаміку зміни цієї статистики – які дуже низькі (1%) і за останні роки майже не змінилися.
Якщо в 2012 році причиною майже відсутності виправдувальних вироків, називали недосконалість діючого тоді кримінально процесуального кодексу, то зараз шукають інші виправдання, приховуючи головну причину – того що суди контрольовані і часто виконують функцію обвинувачення. А виносити законні рішення не на користь обвинувачення – для суддів небезпечно.
Саме такий розвиток подій, я прогнозував ще в 2012р. в статті УП «Новий КПК нічого суттєво не змінить, тому що…» http://www.pravda.com.ua/columns/2012/05/15/6964529/
2.5. На стадії постановлення вироку
а) В Рішенні КСУ від 20 жовтня 2011 року N 12-рп/2011 (Справа N 1-31/2011) крім іншого зазначено що збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом…… Положення першого речення частини третьої ст. 62 Конституції “обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом” слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, отриманих без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом
Оскільки частина доказів отримуються саме в суді (наприклад показання свідків), а оцінюються в суді всі докази, то порушення в кримінальному процесі Конституційних положень та встановленого порядку – має тягнути наслідок недопустимості доказів.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 (а також в Рішенні КСУ від 20 жовтня 2011 року N 12-рп/2011 (Справа N 1-31/2011 )
Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
За умови що визначена в рішеннях КСУ процедура на всих стадіях кримінального процесу порушується, то й жоден такий вирок не може вважатися законним та справедливим.
б) В справі ЄСПЛ «Михайлова проти України» щодо порушення ст. 6 ЄКПЛ ( заява № 10644/08, від 06 березня 2018 року) зазначено: «справедливість судового розгляду має бути не лише здійснена, це повинно бути помітно», оскільки на кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у суспільство. У цьому аспекті ЄСПЛ повторює, що «безсторонність» зазвичай означає відсутність упередженості
п.87. Якщо елементи судової системи розбалансовані, і апеляційні та касаційні суди не мають можливості впливати на функціонування системи, а нижчі суди і слідчі судді мають можливість уникати будь-якого контролю з боку вищих судів через законодавчі обмеження у оскарженні їх рішень, така система не тільки не здатна протистояти намаганням уряду вийти за межі повноважень, але й здатна перетворитися по пособника уряду в здійсненні цих намагань.
п. 88 Касаційні та апеляційні суди несуть відповідальність за те, щоб судова система країни відповідала своїм завданням і була здатна до здійснення правосуддя. Навіть з цієї точки зору є виправданим втручання Верховного Суду в ситуацію, коли нижчі суди та/або судді діють ultra vires, спотворюючи роль судової влади в очах суспільства. Це втручання є нагальним навіть у поодиноких випадках для попередження їх поширення, тим більше воно стає нагальним, коли вихід за межі компетенції судами або суддями стає масовим і системним явищем.
Цим ствердженням, а також змістом всього рішення, вважаю що ВС опосередковано визнав і спотворення ролі судової влади в очах суспільства і те що вихід за межі компетенції судами або суддями стає масовим і системним явищем.
Висновки:
Все вищезазначене доводить що кримінальний процес в Україні (ані вимоги КПК ані судова практика) не відповідає вимогам Конституції, рішенням КСУ, та ЄСПЛ, НЕ демонструє судовий контроль за забезпеченням дотримання законності в діяльності правоохоронних органів, не відповідає вимогам своєчасного забезпечення захисту та охорони прав та свобод людини та громадянина та не забезпечує ефективного поновлення в правах. А інколи слідчі судді та суди виконують функцію обвинувачення.
Створена можливість за однакових умов виносити протилежні за змістом рішення.
Тим самим належна правова процедура не забезпечується, а існуючий кримінальний судовий процес НЕ є справедливим і не містить ознаки правосуддя.
Заяви про реформи, прагнення до Європейських цінностей – нажаль залишаються лише гаслами, та діями і результатами не підтверджуються.
Прийнятий в 2014р. Закон « Про відновлення довіри до судової влади в Україні» в самій назві констатував неналежне виконання судами своїх функцій, але мав наслідком лише часткову заміну суддів, але не виявлення та усунення причин такої недовіри.
Пропозиції:
1. Учасникам кримінального процесу для правильної побудови тактики дій важливо адекватно розуміти що ситуація в кримінальному процесі та судовій практиці дуже часто нагадує «бої без правил», або «гру в одні ворота» (в ворота захисту). А тому для успіху в процесі саме стороні захисту потрібно отримувати не будь які – а суттєві та очевидні переваги в позиції над стороною обвинувачення.
2. Учасникам кримінального процесу пропоную постійно, перед початком процесу і в кожному судовому засіданні, наполягати на тому, щоб захист порушених прав був ефективним та відбувався в кожному судовому засіданні, а не відтерміновувався на стадію постановлення вироку, а суди виконували функції контролю за діями правоохоронних органів, а не їх помічників. В іншому випадку заявляти відводи та заперечення.
3. Заявляти відводи суддям які не мають в своїй практиці виправдувальних вироків, та не здатні забезпечити належної правової процедури відповідно до вимог Конституції та рішень КСУ.
4. Заявляти клопотання про те щоб докази отримані в результаті кримінального процесу, що не відповідає Конституційним вимогам – визнавалися недопустимими.
6. Застосовувати положення Конституції України як норми прямої дії, посилаючись при цьому на ст.8, 55 Конституції, та ч.8 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» N9 від 01.11.96 в Якій зазначено – Ст. 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Можливість оскарження більшості ухвал слідчих суддів також підтверджена рішеннями Конституційного Суду від 27.01.2010 №1-7/2010, від 2.11.2011 №13-рп/2011, від 14.12. 2011 № 19-рп/2011, від 25.04.2012 №1-12/2012, від 22.04.2014 №1-5/2014.
7. Законодавцям пропоную повернути в КПК норму яка надавала б можливість судам виносити окремі ухвали щодо системних, або грубих порушень закону з боку правоохоронних органів.
А також змінити законодавство та практику, задля того щоб суд який постановляє виправдувальний вирок (або закриває провадження) одночасно вирішував би питання відшкодування спричиненої шкоди, а не вимушував особу повторно звертатися до суду, та заново доводити підстави для відшкодування.
Також сподіваюсь що діюча робоча група по реформуванню КПК хоча б частково приведе його, ( а як наслідок і судову практику), у відповідність до вимог Конституції, рішень КСУ та практиці ЄСПЛ
Читайте также:
- Порядок обчислення пені за прострочення аліментів: рішення ВП ВС
- Що не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову
- Задолженность по алиментам для адвокатов и частных нотариусов будут считать по-новому
- ЕСПЧ уже применяет процедуру дружественного урегулирования споров
- Чи може бути передано право на обов’язкову частку в порядку спадкування: рішення ВС
Остались вопросы? Обращайтесь!
Мы проконсультируем Вас, поможем организовать бизнес, выбрать систему налогообложения, а в случае необходимости – сопроводим процесс организации Вашего бизнеса по юридическим, бухгалтерским, налоговым, а также финансовым вопросам. И поверьте, Ваши деньги непременно вернутся к Вам.
