Визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб’єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
Обставини справи 821/761/17
Позивач звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, за участю третьої особи — прокуратури області, в якому просив суд:
– визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України про його звільнення;
– поновити позивача на посаді керівника місцевої прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працює в органах прокуратури з 2003 року. У грудні 2015 року призначений за конкурсом на посаду керівника місцевої прокуратури.
На початку липня 2016 року прокурор області примусив всіх керівників та заступників керівників місцевих прокуратур області, у тому числі позивача, написати заяви про звільнення з адміністративних посад за власним бажанням, мотивуючи тим, що це потрібно для оцінки морально-ділових якостей керівників за результатами роботи у липні 2016 року та вирішення питання їх подальшого перебування на адміністративних посадах. У разі відсутності негативних висновків кожен мав продовжити працювати.
Позивач написав заяву без дати, оскільки вважав, що сумлінно виконує посадові обов’язки, до його роботи немає жодних зауважень, а тому немає підстав для висновку про невідповідність обійманій посаді.
Проте, перебуваючи на лікуванні, позивач дізнався, що його звільнено з роботи у зв’язку із достроковим припиненням повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням. Позивач зазначає, що таке рішення відповідача є незаконним, оскільки прийняте на підставі заяви, що не містить дати її написання та дати звільнення, тобто не відображає дійсного наміру позивача звільнитися за власним бажанням.
Рішення судів попередніх інстанцій
Окружний адміністративний позов задовольнив повністю.
Апеляційний адміністративний суд постанову окружного адміністративного суду скасував і прийняв нову, якою у задоволенні позову відмовив, вважаючи висновок суду першої інстанції помилковим та зазначивши, що відповідачем повністю дотримано порядку звільнення прокурора з адміністративної посади, що були всі підстави для припинення повноважень позивача на вказаній посаді, а тому підстав для скасування оскаржуваного наказу немає.
Висновок КАС ВС
Обґрунтовуючи як позовні вимоги, так і вимоги касаційної скарги, позивач посилається на ту обставину, що написання заяви про звільнення відбулось під психологічним тиском, тобто без наміру достроково припинити повноваження на адміністративній посаді.
Позивач не подавав та не надсилав третій особі заяви про звільнення. Також позивач пояснив, що якби мав намір припиняти повноваження керівника, то, дотримуючись порядку звільнення, подав би заяву безпосередньо Генеральному прокурору із зазначенням дати звільнення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.
З матеріалів справи вбачається, що позивача призначено на посаду керівника місцевої прокуратури строком на п’ять років.
За правилами статті 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року визначено, що у справах про звільнення особи за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору, суди повинні з’ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб’єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
Також суд зазначив, що в разі ініціювання питання про звільнення з органів прокуратури або з адміністративної посади, призначення на яку чи звільнення з якої здійснюється Генеральним прокурором України, керівник регіональної прокуратури, ректор Національної академії прокуратури України вносить подання, у якому обов’язково наводяться конкретні обґрунтування причин звільнення, з додатком копій відповідних документів.
Отже, подання про звільнення з органів прокуратури або з адміністративної посади вноситься керівником регіональної прокуратури у разі ініціювання питання про звільнення, тобто, якщо звільнення особи здійснюється за ініціативи керівника, зокрема, у разі неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов’язків, з обов’язковим обґрунтуванням причин звільнення та з додатком копій відповідних документів.
Таким чином, при достроковому припиненні повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням керівник регіональної прокуратури подання не вносить.
Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії і роду трудової діяльності та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.
Приймаючи рішення про звільнення позивача за власним бажанням, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З огляду на викладене, касаційну скаргу позивача було задоволено.
Читайте также:
- Чи потрібна згода особи на укладання договору про надання юридичних послуг: висновок ВС
- Як діє презумпція спільності майна подружжя: висновок Верховного Суду
- Як регулює матеріальну відповідальність працівника законопроект про працю
- Грошова допомога військовослужбовцям: позиція КАС ВС
- Обов’язок з повернення авансового платежу не є грошовим зобов’язанням: позиція КГС ВС
Остались вопросы? Обращайтесь!
Мы проконсультируем Вас, поможем организовать бизнес, выбрать систему налогообложения, а в случае необходимости – сопроводим процесс организации Вашего бизнеса по юридическим, бухгалтерским, налоговым, а также финансовым вопросам. И поверьте, Ваши деньги непременно вернутся к Вам.
