Застосування особливих методів ведення слідства – зокрема, агентурних методів, – саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд.
Для встановлення факту провокації злочину є визначальним з’ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було б скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об’єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 712/9430/17.
Обставини справи
Так, суть справи полягала в тому, що чоловік маючи умисел на незаконне придбання з метою збуту психотропної речовини, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх протиправних дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, перебуваючи біля магазину незаконно придбав у незнайомої особи чоловічої статі 21 п/е пакет із порошкоподібною речовиною «амфетамін» з метою подальшого збуту для матеріального збагачення.
У подальшому, маючи умисел на незаконне зберігання придбаної психотропної речовини, незаконно зберігав. при собі 21 пакет психотропної речовини «амфетамін» з метою подальшого збуту, поки не був затриманий працівниками поліції, а психотропна речовина була видана та вилучена.
Також з матеріалів справи відомо, що він повторно придбав у невстановленої особи п/у пакети із порошкодібною речовиною «амфетамін», яке незаконно зберігав при собі з метою подальшого збуту.
За вироком районного суду чоловіка було засудженого до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією майна. Ухвалою апеляційного суду вирок районного суду змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку, вказівку суду про застосування в якості обставини, яка обтяжує покарання призначеного особою вчинення злочину особою повторно.
Не погоджуючись із рішенням судів, касатор подав касаційну скаргу, в якій, зокрема, стверджував про провокацію злочину з боку працівників поліції.
Висновок Верховного Суду
Розглядаючи справу, ВС зазначив, що доводи засудженого щодо провокації злочину є безпідставними, оскільки такий факт не знайшов свого підтвердження в результаті перевірки обставин кримінального провадження та дослідження доказів у суді.
При цьому судами неодноразово вказувалось на те, що застосування особливих методів ведення слідства – зокрема, агентурних методів, – саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний вказаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.
Також ВС наголосив, що для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів судова практика виробила змістовний та процесуальний критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним – наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
Так, для встановлення факту провокації злочину є визначальним з’ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об’єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
ВС зауважив, що перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що органи досудового розслідування діяли пасивно і не підбурювали засудженого до вчинення злочину, а відомості про збут ним наркотичної речовини були відомі ще до початку проведення НСРД. Таким чином, дії працівників органів досудового розслідування, через призму прецедентної практики ЄСПЛ стосовно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не призвели до підбурювання особи та вчинення кримінальних правопорушень, за які його засуджено.
Судом також перевірено законність НСРД з огляду на наявність відповідних процесуальних підстав для їх проведення та використання їх результатів, а тому вказані докази було обґрунтовано визнано допустимими.
Отже, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд у відповідності до вимог ст. 374 КПК України навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості особи у незаконному придбанні і зберіганні з метою збуту та збуті психотропної речовини у великих розмірах вчинене повторно.
Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
